Глава 17

Це була моя перша прогулянка власним ходом – можна нарешті увібрати дух місцевої буденності. Якщо так, звичайно, припустимо казати про чарівний край з незрозумілою назвою: повсякденні перевертні, звичайні дракони, вродлива дівчина-метелик прямо по курсу...

Що ж тут такого – звичайна картина.

Ми йшли уздовж лісу по широкій стежці. Справа юрмилися дерева, по ліву руку простягалося поле квітів. Червоні маки, жовті кульбаби, фіолетові волошки – всі вони цвіли то упереміш, то окремими плямами. Після проходу Ренати трава оживала і піднімалася вгору, в заростях прокидалися коники, над нашими головами все частіше пролітали бабки.

До таких речей неможливо звикнути: щойно була сонна пустеля, а тепер скрізь буяє життя, повітря наповнюється гулом бджіл і запахом нектару. Через це здавалося, ніби аромат іде навіть не від квітів, а просто від неї – моєї знайомої чарівниці.

Як вона це робить? Я от бачу просто людину – струнку дівчину в легкому платті з квітковим візерунком, сумішшю зеленого і жовтого. Точно як і її крила. Хоча, ні – вчора вона була одягнена по-іншому... Колір її вбрання був зеленим, так, я пам'ятаю. Цікаво, це я пам'ятаю, а от свого колишнього життя згадати не можу.

Добре, що Клим і Касян вирвалися вперед і йшли трохи попереду Ренати. Тому що вони б точно помітили, що я нахабно витріщаюсь на неї. Ця легка хода, яка дарує землі життя – вона просто зводила мене з розуму. Всі ці тонкі складки на її сукні з поясом на вузлику... Я йшов і уявляв її без одягу.

Як би я не опирався цим думкам, її щиколотки, що виднілись при ходьбі, змушували малювати прихований силует до найдрібніших деталей. Гомілки, коліна, стегна... Матеріал грайливо майорів на вітрі, раз у раз обіймаючи пружні сідниці. Ох, як же я йому заздрив тоді!

Невже я й справді не можу до неї доторкнутися? Зрозуміло, вона б і не дозволила. Я не гвалтівник і не грубий селюк, який кидається на все, що рухається. Та сам факт заборони хвилював мій мозок. З одного боку це розчарування, з іншого – фактор підбурювання: руки так і сверблять доторкнутися...

– Гей, вуйко, ти там не заснув, часом?! – пробудив мене голос величезного єнота. – Ти хоч під ноги собі дивись, а то йдеш зі скляними очима.

Я помітив, що зійшов з брукованої каменем доріжки і мішу ногами бруд. От же бляха...

– Не відставай, Денисе, ми вже майже на місці, – обернулася до мене Рената, і я лише дурнувато посміхнувся у відповідь. Напевно вона знала, що я пильно дивлюся на неї.

Ми прийшли на берег озера. Причому спершу його поверхню покривали крижини, але з появою Ренати все розтануло, а по воді почали ковзати водомірки.

– Що ж, я готовий до навчання, – плеснув я в долоні.

Чарівництва не сталось, але я не втрачав надії. Адже Рената буде вчити мене плавати, а отже, скоро я побачу її в купальнику. Ну або в чому там плавають іварчанки.

– Дуже добре, – посміхалася мені дівчина, але розв'язувати поясок не поспішала. – Клим, відв'яжи човна, будь ласка!

– Оу, ми пливемо? – здивувався я.

– Так. Ти вмієш взагалі плавати?

– Е-е-е, я не впевнений.

– Тобто? – перепитала Рената. – Так чи ні?

– Чесно кажучи, я не знаю. Не пам'ятаю, – знизав я плечима.

– Ну, не страшно. Тобі нічого не загрожує – просто слухай вказівки Клима і не панікуй. Досвід – твоя головна зброя, ти зобов'язаний отримати його і перестати боятися. У будь-який момент може виникнути ситуація, коли ти повинен не витрачати дорогоцінних секунд і стрілою пуститися уплав. Стрибнути у воду і зробити все можливе.

– Наприклад?

– Наприклад, врятувати своє життя. Не потонути.

– Стрибнути у воду, щоб не потонути? – насупив я брови.

– Денисе, – терпіння Ренати розчинялося, як і лід на озері, – в тебе попереду важка битва. І моє завдання – підготувати не стільки тіло, скільки твій дух. А поки що дух у тебе слабенький. Ти вже вибач...

– Нічого, – кивнув я, проковтнувши образу.

– Просто слухай настанови Клима – він на цьому добре знається.

– Клим теж з нами попливе? Я думав, в човні будуть тільки двоє – я і...

– Я, – взяв мене під руку борсук і потягнув до пристані. – Підемо, щось тобі покажу.

Опиратися Климу було марно – він більший і з іклами. А ще на кінцях його товстих пальців є гострі кігті, які боляче вп'ялися мені в пахву і, здається, проткнули нову сорочку. Це зробило моє обличчя червоним, а губи вигнуло підковою.

Оце новини: вчити мене плавати буде не сама Рената, а її підручний борсук! Шикардос...