Розділ 10. Корисна річ

Розділ 10. Корисна річ

Літак виринув із зони хмарності і опустився досить низько. В ілюмінатор стало видно деякі деталі на землі. Поліна з цікавістю прилипла до скла. Сусідній ілюмінатор окупувала Матильда. Тепер, коли ховати собачку не було сенсу, Тамара тримала улюбленицю на колінах.

Пейзажі за тонованим склом приємно радували око. Було схоже на ранню осінь. Трохи прикрашені жовтизною і багрянцем дерева, але трава все ще залишалася соковитою і ніжно-зеленою. Рівні прямокутники полів перемежовувалися акуратними селами. Будиночки з висоти здавалися іграшковими. Вони поблискували на сонці білими стінами і червоною черепицею дахів.

— У мене для тебе є дещо цікаве, — перервав споглядання місцевих краєвидів Еміль.

Поліна повернулася до нього обличчям.

— Я ще від минулих «цікавинок» не прийшла до тями, — попередила про всяк випадок.

Бос пропустив сарказм повз вуха і, з виразом фокусника, що дістає кролика з капелюха, витягнув зі своєї сумки невелику коробочку, оббиту червоним оксамитом. У таких зазвичай обручки лежать. Але Поля розуміла, що це, ясна річ, не пропозиція руки і серця, і вміст виявиться чимось іншим.

— Що тут? — запитала з легким побоюванням.

— Корисна річ. Дуже стане у нагоді в Аласії.

— Магнітик на холодильник? — припустила Поліна.

Еміль придушив смішок.

Ні, ну а що такого потрібного можна покласти в таку маленьку коробочку?

— Скріпки? — висловила більш практичну версію Тамара.

— Ні, ще корисніше, — запевнив бос.

Він відкрив коробочку, і Поля побачила крихітну кульку тілесного кольору.

— Це нанонавушник, перекладач з аласійскої на українську, — пояснив Еміль. — Новітня розробка наших інженерів. Вставляєш у вухо і відразу починаєш розуміти аласійску мову.

— Оце так! — Поліна щиро зраділа подарунку.

Взагалі-то, вона вважала, що роль перекладача для неї зіграє сам Еміль. Але з пристроєм, звичайно, краще. Так вона не буде залежати від боса і зможе іноді здійснювати самостійні прогулянки. Щоправда, основне завдання — зображувати наречену боса — ускладниться. Вдати, що не розуміє, про що йде мова, тепер не вийде.

Еміль дістав кульку з коробки і акуратно прилаштував Поліні в ліве вухо. Всупереч побоюванням жодного дискомфорту вона не відчула.

— Давайте протестуємо, — запропонував бос. — Тамаро, скажіть що-небудь аласійською.

Помічниця, відчуваючи гордість, що їй довірили таку високу честь, розпрямила плечі, прокашлялася і заговорила. Правим вухом Поля чула, що мова звучить незвично: трохи розтягнуті голосні і легкі приголосні, але при цьому в голові сам собою виник український еквівалент сказаного:

— Уявляєте, вчені-зоологи нарахували в муканні корів одинадцять різних мелодій.

— Ну як? — запитав бос.

— Вражає, — відповіла Поля. — Цілих одинадцять! Хто б міг подумати?

— Взагалі-то, я про навушник, а не про корів, — посміхнувся Еміль. — Але бачу, що працює.

— До речі, — він знову поліз у сумку. — Ще одна річ.

Перед Поліною опинилася маленька коробочка, обшита червоним оксамитом, майже така сама, як попередня.

— Другий навушник?

— Ні.

Тепер уже Поліна навіть гадати не стала, яка чергова корисна річ ховається під оксамитовою кришечкою, а просто відкрила пакунок. Від несподіванки ледь не зойкнула. На подушечці все з того ж червоного оксамиту лежало те, що зазвичай і лежить в таких коробочках — витончена обручка.

Тамара від цікавості трохи шию не звернула.

— Алькона в оправі з бузкового золота? — присвиснула вона під сильним враженням від побаченого.

— Обручка, — пояснив Еміль. — Для конспірації.

Він спритно надів її на підмізинний палець Поліни. Якби вона була більш сентиментальною, напевно, відчула б якесь хвилювання у грудях. Привабливий чоловік, до того ж принц (якщо, звісно, не бреше), надягає красиву обручку. Нехай виключно в конспіративних цілях, але менш із тим. Однак Поліна не була сентиментальною і ніякого хвилювання відчувати не збиралася. І навіть якщо воно і намагалося прокрастися проти волі, було придушено думкою, що цей гарний принц — рідкісний нахаба і інтриган.

— Обручка для конспірації — це, звичайно, добре, — покрутивши рукою, сказала Поля. — Але що з одягом робити? Я ж не знала, що мені принцесу зображати треба буде, і взяла з собою зовсім не «принцесний» прикид.

— Не страшно, — заспокоїв Еміль. — Бабуся й гадки не має, як одягаються принцеси земних королівств. У нас в Аласії про Землю, взагалі, мало знають. Можливість перельотів між світами з'явилася не так давно.

— От і чудово. Тоді відтепер дрес-код, прийнятий у вищих колах королівства Дрімленд, — це джинси.

— Схоплюєте на льоту, — з ледачою усмішкою похвалив Еміль.

— Пристебніть, будь ласка, ремені, — надійшла команда зі службового приміщення. — Йдемо на посадку.

Тамара відірвала Матильду від ілюмінатора, на що собачка відреагувала невдоволеним рохканням, і пристебнулася до крісла разом з нею. Поліна тільки зараз звернула увагу, що песик все-таки досить мініатюрний і важить максимум кілограма три. Чим же ще набита сумка Тамари?

— У нас залишилося буквально кілька хвилин, — попередив Еміль Поліну. — Розкажи в двох словах все, що я повинен знати про тебе, як про наречену.

Гарне питання. Що він повинен знати? Поля набрала побільше повітря в легені і видала скоромовкою:

— Мені двадцять два. Студентка-шестикурсниця. Факультет менеджменту. Займалася спортом — волейболом. Люблю комедії, морс із журавлини, велосипед, зручні кросівки, хорошу музику, млинці з чорницею за маминим рецептом. Люблю їздити в поїзді. Люблю в'язати. Люблю плед, книги і м'ятний чай вечорами. Люблю, коли тепло. Або коли холодно, але ти вдома і у тебе плед, книги і м'ятний чай. Люблю ранок тридцять першого грудня — відчуття свята, що наближається. Не люблю спізнюватися, клоунів з розмальованими обличчями. Не люблю жахи, запах бензину і коли під ногами жижа з талого снігу.