Глава 2

Приблизно через пів години я сиділа за столом у тій же кімнаті, уже одягнена і причесана. Сукня з блідо-блакитного шовку щільно облягала груди й талію, залишаючи відкритими плечі, і спускалася до п'ят вільними складками. По фасону вона нагадувала французьку моду часів Директорії, такий собі стилізований ампір: прямий силует, завищена талія.

Служниці навіть зачіску мені в античному стилі зробили. Я здивувалася: а як же криноліни, які бачила з вікна? Але мені пояснили, що сукні з корсетами та кринолінами – прерогатива заміжніх дам, мене ж одягли, як юну дівчину.

Як з'ясувалося, ельфи до п'ятдесяти років взагалі вважаються підлітками й мода в них особлива, тінейджерська, так би мовити.

Цікаво, якщо в пів сотні років ельф ще підліток, то я у свої двадцять два взагалі немовля для них? Щоправда, справжній Еленії саме завтра має стукнути п'ятдесят: повноліття за ельфійськими законами. Я звикла вважати себе дорослою й самостійною, а тут, на тлі інших ельфів, які прожили не одну сотню років, відчула себе нетямущою дитиною.

Деус пояснив, що чим більше в ельфі магії, тим довше його життя. Сам він розміняв уже шосту сотню, а герцог і того більше. Але, як виявилося, чим більше магії, тим менше шансів залишити після себе нащадків. Тому-то за дев'ятсот років свого існування, Його Світлість примудрилися породити на світ тільки одну дочку, і то ціною життя її матері.

Тепер я почала розуміти, чому він так фанатично оберігає її, але мені від цього не стало легше. Адже зрозуміти не означає прийняти.

Приставлена до мене покоївка зверталася до мене не інакше, як «нієро Еленіє», а маг пояснив, що нієра – ввічливе звернення до незаміжніх дівчат, тоді як до заміжніх дам потрібно звертатися «ніра». Аналогічно неодружений пан буде «нієр», а одружений – «нір».

На питання як відрізнити одружених від неодружених Деус сказав, що у всіх одружених є особливі татуювання на зап'ястях і шиї, тож не помилюся. Тим паче, що незабаром такі ж з'являться в мене самої.

Мабуть, цей світ не надто відрізняється від нашого різноманітністю тварин і рослин, принаймні, тих, що вживаються в їжу. На сніданок мені подали яйця пашот, булочки з мармеладом і гроно великого винограду. Виявилося, це звичайний сніданок Еленії.

Де сама герцогська дочка, я питати не стала, але все-таки одне питання в мене виникло.

– Деусе, – запитала, кидаючи в рот чергову порцію винограду, – а як щодо вух?

– В якому сенсі?

– Ну, я ж ельфійку маю удавати, але ж вуха в мене людські.

Маг невизначено гмикнув і скосив очі в мій бік.

– А ти давно себе в дзеркалі бачила?

Я замислилася.

– Вчора бачила, вранці. Сьогодні ще ні.

–Ну то піди й поглянь на себе. Он двері в гардеробної, там є дзеркало в повний зріст.

Я встала з-за столу і боязко рушила в зазначеному напрямку.

***

Так звана гардеробна з першого погляду вразила своїми розмірами. Я мало не забула, навіщо взагалі сюди пішла. Кімната виявилася чи не більшою за спальню, а всі її стіни суцільно обвішані убранням усіх кольорів і відтінків. Помітно, що герцогська дочка ні в чому не відмовляє собі!

У дальньої стіни я помітила величезне дзеркало в повний зріст. Обрамлене важкою позолоченою рамою з майстерно вигравіюваними ліліями, воно було завширшки щонайменше півтора метра і сягало від підлоги аж до стелі. Це навіть не дзеркало, а справжній витвір мистецтва. Але я майже не звернула уваги на його красу, думаючи тільки про те, що побачу зараз.

Всередині все похололо. Я опустила очі та повільно наблизилася до дзеркала.

Настав момент істини.

Набравши в груди повітря, я, немов у вир із головою, кинула погляд на своє віддзеркалення.

О! Майн! Гот!

Це все, що я спромоглася вичавити із себе.

У дзеркалі переді мною стояла ніби я, а ніби і не я. Покращена копія мене самої: більш витончена, більш вишукана, більш жіночна. Величезні фіалкові очі на тонкому блідому обличчі, трохи підсвічені рум'янцем вилиці, маленький ніс, пухкі губи. Ні, я теж була цілком нічогенькою за нашими стандартами, але тепер перетворилася в ідеальну ляльку.

Або ж ельфійку.

З-під хмари золотисто-платинового волосся визирали загострені кінчики вух – маленькі й акуратні, а тіло, приховане шовковою сукнею, стало тонкішим і гнучкішим.

Зросту мені не додали, як була малою дрібнотою, так і залишилася, зате на тлі загального облагороджування облагородилися і груди. Точніше, зменшилися! Мій шикарний третій розмір перетворився на жалюгідну двійку! Ой, недарма я відчувала, що зі мною щось не так!

Тепер я виглядала ідеальною копією себе. На хвилину навіть страшно стало, як від шанувальників-то відбиватися буду? Але потім згадала, що я більше не людина, а ельф, а для ельфів така врода звичайнісінька справа і вони давно не звертають на неї уваги.

Загалом, було над чим подумати.

У себе вдома я була розумницею, красунею й татовою донечкою. Мене любили та пестили всі рідні, адже я була єдиною дівчинкою на всіх братів, дядьків і кузенів. А тут мої знання нікому не потрібні, краса – звичайна справа, і поруч немає нікого, хто б подбав про мене.

І така жалість до самої себе грудкою до горла підступила, що я не втрималася і зронила пару сльозинок. Але швидко опанувала себе.

Ще бракувало, щоб хтось помітив мою слабкість. Тоді точно мені капець.

Я вже зрозуміла, що всупереч усім змінам, мене тут вважають жалюгідною людинкою, і тримаються ввічливо лише тому, що герцог наказав поводитися зі мною, як із пані. Авжеж, бо у мене має виникнути звичка відчувати себе герцогською донькою, щоб наречений ні про що не здогадався!

Я засунула свої образи якомога далі, натягнула на обличчя маску щасливої ідіотки, та з найширшою усмішкою на вустах повернулася до мага.

***

Протягом сніданку Деус довго й нудно розповідав про ельфійський етикет. Слава богу, він не сильно відрізнявся від нашого, тільки набагато химерніший і мав купу умовностей.