Глава 4

Поки Деус не надто делікатно волік мене назад в покої Еленії, я задала нагальне питання:

- І що не так з моїм нареченим?

Маг кинув на мене сердитий погляд, але все ж відповів:

- Еленії пророкували іншого, низького роду. У асурів теж є своя ієрархія. Ось герцог і вирішив дочку підмінити тобою, щоб уникнути мезальянсу. А Повелитель Еріонар – один з верховних правителів, в його володінні цілий клан блискавок. Його батько – Владика Леоверен, найсильніший асур, якому підкоряються всі інші Повелителі і їх піддані. Вони давно вже поділили Еретус між собою, але у Еріонара території найбільші. Його землі простягаються аж до наших кордонів.

- І що тепер? Еленія може вийти за нього? А я піду додому? – запитала з надією.

- Не так швидко. Кристал набуття показав саме твою ідеальну пару, а не Еленії, розумієш? І саме ти, а не Еленія, пов'язана тепер з цим асуром.

- Але як таке може бути? Я ж випадково тут опинилася!

- А що якщо це не випадковість? Еріонар живе вже понад тисячу років і ще жодного разу не одружився. Можливо, просто тому, що його половинка була в іншому світі.

Неймовірно! У мене з'явилося відчуття, що я беру участь у третьосортній мелодрамі.

Невже все це правда, і мої стосунки з протилежною статтю не складалися тільки тому, що мій чоловік чекав мене в іншій реальності? Тисячу років!

Та ми за тисячу років перейшли від хрестових походів до космічних розробок, від глиняних табличок до IT-технологій, а він весь цей час жив і жодного разу ні в кого не закохався? Як це жахливо!

Я все ще була приголомшена останніми подіями, коли Деус заштовхнув мене в кімнату і наказав служницям все підготувати до від'їзду.

Мене мовчки нагодували сніданком і так само мовчки переодягли в дорожній костюм. Він нагадував той, в якому я їздила верхи, але був з цупкішої тканини сріблясто-сірого кольору, і до нього додавалася вуаль, що закриває обличчя.

Довге, спадаюче до стегон волосся заплели на манер французької коси і прикрасили низкою перлів. Така саме низка обвила мою шию. Що ж, мабуть, в дорогу не прийнято натягувати на себе весь вміст скриньки для прикрас.

Деус повернувся дуже швидко і не в гуморі. Оглянувши мене з голови до ніг, він поправив пасмо на моїй щоці, що вибилося з моєї зачіски і видав без жодного ентузіазму:

- Ну, рушаймо!

***

Карета бадьоро вистукувала колесами по викладеній бруківкою дорозі, весело підстрибуючи на всіх вибоїнах. Вже через пів години після виїзду із замку, мій багатостраждальний зад був відбитий об тверду поверхню сидіння. Навіть оксамитова подушка не додавала комфорту.

Краєвид за вікном не відрізнявся різноманітністю, Деус разом з частиною стражників скакав десь в авангарді, а інші прикривали тил, так що мені навіть ні з ким було словом перекинутися.

Біля моїх ніг на скрині сиділа покоївка вер-кішка. Знічев'я, я скоса розглядала її: зелені очі з серповидною зіницею (схоже, це відмінна риса всіх верів), широкі вилиці, приплюснутий ніс кнопочкою. Одразу видно до якого сімейства відноситься, ще б трикутні вушка на голову – і була б викапана кішка.

Вона мовчала і удавала ніби куняє, але я помічала на собі її швидкі вивчаючі погляди. Цікаво, вона здогадалася, що я не Еленія або вона просто побоюється свою пані?

Незабаром я і сама вже куняла, обклавшись подушками. Зрештою ми виїхали на ґрунтову дорогу, посипану піском, і карета покотила дещо м'якше. Тепер уже не трясло, а похитувало, немов у колисці. Непомітно для себе я розслабилася і заснула.

Розбудило мене кінське іржання. Відкривши очі, я зрозуміла, що ми стоїмо, і визирнула назовні. Біля вікна карети гарцював на коні ельфійський маг.

- Що сталося? – запитала я. – чому стоїмо?

- Капітан варти наказав влаштувати привал, – відповів Деус. – Тут поруч є струмок, якщо хочеш вмитися, то я тебе проводжу.

Я прислухалася до себе. Ну так, вмитися мені не завадить, і не тільки вмитися.... Де тут у нас найкомфортніші кущики?

Стражники вже розпалили багаття і готували щось у великому казані, що смачно пахло. Осторонь від них моя служниця розстелила квітчасте покривало і почала розкладати на ньому всілякі наїдки і фрукти, які завбачливо прихопили з собою.

- Деусе, - я поспішила за магом вузькою стежкою між розлогих дерев, – хіба ми з служницею повинна їсти окремо?

- Не зовсім, служниця повинна їсти окремо, варта – окремо, а я з тобою. Так належить, слуги не їдять за одним столом з панами, а найманці з наймачем.

Я задумливо лавірувала між густих гілок. Яскраве листя дивом не шмагало мене по обличчю.

- Я ж навіть не знаю, як до неї звертатися, – поскаржилася я. – вона мовчить і нічого не відповідає. Може, вона німа?

- Не думаю, але, можливо, Еленія наклала на неї закляття мовчання.

- Це ще навіщо? – я навіть зупинилася від подиву і тут же заробила гілкою по чолу – добре, що не в око.

- Слуги люблять полюбляють плітки, а вери не надто благонадійні, – маг галантно пропустив мене вперед. – Дізнаються будь-які секрети своїх панів і передають у свої клани. Тому закляття німоти звичайний запобіжний захід.

Еге ж, ніби як аборт теж запобіжний захід. Добре хоч язика не вирізають, а тільки чари накладають.

- Але ж це жорстоко! – обурилася я. – Деусе, ти можеш його скасувати?

- Можу, але не впевнений, що в цьому є потреба.

- Ну, будь ласка! – я забразила найзворушливішу пичку, на яку тільки була здатна. – Чим вона може нашкодити? Це просто сердешна дівчина.

- Ця «сердешна дівчина» раз в двадцять сильніша за тебе і може одним ривком відірвати тобі голову.

- Хто, ця вер-кішка? – отетеріла я.

- Вона не кішка, а левиця. Та ще й в самому розквіті сил. Якщо не помиляюся, їй років вісімдесят, не менше, а живуть вони до трьохсот.

- А на вигляд не більше двадцяти.... Але все одно, зніми закляття, не думаю, що вона небезпечна.

- Іди, он струмок.