Глава 5

Незабаром ґрунтова дорога змінилася рівними бетонними плитами. Я з подивом визирала з вікна, роздивляючись це дітище людської цивілізації. Здається, цей світ не втомлюється мене дивувати. Що ще я тут побачу?

Вже вечоріло, коли наш маленький кортеж нарешті наблизився до воріт заїзду. Три поверхи добротної споруди з прилеглими до неї дворовими будівлями, розташовувалися мало не на дорозі. Перший поверх, вироблений з тесаного каменю, вміщував в себе великий обідній зал, кухню і широкі дерев'яні сходи, що ведуть в кімнати на другому поверсі. Третій поверх належав господарям і слугам, які проживають тут, разом зі своїми сім'ями.

Праворуч від входу розташовувалися комора, погріб і стайня, а ліворуч – цілком пристойна вбиральня і лазня. Я навіть здивувалася, побачивши в цьому магічному світі такі прості людські зручності. В Анторійському замку санвузли вирізнялися розкішшю і помпезністю, їх зовнішні атрибути були з суцільного мармуру і дорогоцінних металів, а вміст видалявся за допомогою якихось артефактів. Я не надто загострювала на цьому увагу, будова чужосвітньої каналізації мені була ні до чого, але зараз це все трохи дивувало.

Чистий двір, обнесений високим палісадом, так само приємно здивував, адже я очікувала побачити купи кінського посліду і літаючих над ними мух. Мабуть, тут усім заправляв затятий поборник гігієни, он як шибки у вікнах блищать, ніби їх щойно помили.

Вартові злізли з коней та кинули поводи молодим конюхам і зупинилися, чекаючи, поки ми з Арлет звільнимо карету. Деус, як завжди, подав мені руку, розігруючи з себе галантного кавалера. Я знала, навіщо він це робить. Звичайна істота ніколи б не привернула його уваги, але ж я вдавала з себе доньку ельфійського герцога! І в інтересах мага було підіграти мені.

Через високий ґанок, прикрашений різьбленими поручнями, ми пройшли в досить просторий зал, обставлений дерев'яними меблями в середньовічному стилі. Праворуч від входу розташувалася своєрідна барна стійка, яку до блиску натирав немолодий чоловік міцної статури. За його спиною виднілися відчинені двері кухні, звідти долітали апетитні запахи, а поруч цвірінькали дві офіціантки в однакових коричневих сукнях, накрохмалених фартухах і з мереживними шпильками в волоссі.

Побачивши нас, вони одразу ж кинулися назустріч і запросили пройти за столик, немов метрдотелі в дорогому ресторані. Але потім я помітила, що такий рівень сервісу доступний тільки мені і Деусу, наш ескорт сам собі знайшов місце, а Арлет взагалі, непомітно коли, просочилася на кухню.

- Чого воліють панове? – одна з дівчат поправила на столі вазу з польовими квітами, а інша дістала блокнот і дещо, що підозріло нагадує фломастер. І приготувалася записувати.

- Яка сьогодні страва дня? – поцікавився маг. – Панно Еліє, що вам замовити?

- Яйця з беконом, – машинально відповіла я.

Він якось дивно на мене покосився, але нічого не сказав, і дівчата-офіціантки кинулися виконувати замовлення.

- Що це з ними? – я здивовано проводила їх очима.

- Ну не кожен же день доводиться обслуговувати доньку господаря цих земель і його особистого мага, – розсміявся Деус. – Ти їх, до речі, шокувала своїм замовленням. Зазвичай яєчню з беконом замовляють вери або ельфійські солдати. Аристократки надають перевагу більш вишуканим стравам.

Я знизала плечима:

- Ну, вибач, я, напевно, дещо ближча до народу.

Він насупився і, простягнувши руку над столом, стис мої пальці.

- Це не те, чим можна жартувати, – сказав серйозно, – якщо тебе викриють, герцог живцем шкіру здере. І з тебе, і з мене. І це зовсім не метафора.

- Гаразд, заспокойся, – я примирливо поплескала його по долоні, – це ж випадково вийшло. Я у вашому світі трохи більше доби, мені дозволено не знати всіх умовностей вашого життя. Якби ти не гарцював на коні, а їхав зі мною в кареті, то міг би дорогою багато чого пояснити. І тоді я б не влазила в халепи.

- Це виключено, – маг різко вивільнив свою руку. – Ти незаміжня дівчина, що їде до свого нареченого – асура. Який чоловік ризикне залишитися з тобою наодинці?

- Ну не з'їси ж ти мене! Або це знову ваші традиції?

- Асури це не вери, в яких уживаються дві сутності – людини і звіра, і які можуть ставати то одним, то іншим. У них одна сутність, яка просто змінює вигляд. Для них це - ніби як для тебе змінити одяг. Навіть в людському образі асур залишається драконом, звіром. І керується своїми інстинктами. Вери це люди, які перетворюються в звірів, а будь-який асур – це звір, який вдає з себе людину, розумієш? У них своя логіка, своя мораль, свої звичаї, які чужі нам. Вони живуть за своїми правилами і не завжди ці правила нам зрозумілі. У них особливе ставлення до своєї пари, вони ніколи не вступають в договірні шлюби, тільки з істинною, віалле, як вони це називають. Еріонар побачив тебе через кристал набуття, тепер він знає про твоє існування і нетерпляче чекає на зустріч. Додай сюди любовний напій, який зробив тебе ще привабливішою в його очах. Як гадаєш, йому сподобається, якщо карета, в якій прибула його наречена, буде смердіти чужим чоловіком? Та він тільки по запаху в лічені секунди знайде мене і порве на шматки, навіть магія не допоможе!

Я була неабияк вражена, уявляючи в фарбах цю сцену. Тому швидко відсунулася від ельфа і непомітно витерла руки об серветку. Хоч Деус і не друг мені, але смерті я йому не бажаю.

- О! – видала я, скоріше переводячи розмову на іншу тему. – Я тут у дівчини помітила цікаву дрібничку....

- У якої із них?

- У тієї, що записувала замовлення. Чим це вона писала?

- Це називається ффелт. Тримач з легкого металу і пористий стрижень, просякнутий чорнилом. Дуже зручний пристрій для тих, хто не володіє магією і не має записуючого кристала.

- Я чомусь гадала, що тут повинні писати пір'ям на пергаменті, а не маркером в блокноті.

- Маркером?

- Ну так, на Землі така дрібничка зветься «маркер», у нього щільний волокнистий кінчик, просякнутий барвником, та й слід на папері залишається схожий. До речі, наші маркери бувають різних кольорів і пишуть лініями різної товщини.