Глава 6

 Ця ніч була досить не легкою. Довелося мобілізувати всі свої акторські здібності, якщо вони, звичайно, у мене були.

Арлет навіть не помітила, як від обережного співчуття перейшла до справедливого гніву. Через годину після моєї істерики, вона вже щосили кляла мого високородного «татуся» і бажала йому усіляких нещасть за те, що він «стільки років знущався над бідною дівчинкою», тобто наді мною. Вона так щиро співчувала мені, так журилася через те, що доля моя вже вирішена, що врешті-решт сама не помітила, як сказала:

- Як би я хотіла допомогти вам уникнути такої долі!

- Ох, Арлет, мені вже ніщо не допоможе! – стогнала я, заламуючи руки в кращих традиціях бразильських серіалів.

Тут, головне, побільше емоційності: очі трагічно закотити, схлипувати якомога натуральніше, ну і жестикулювати не забувати – мова тіла сприймається на інтуїтивному рівні. Сподіваюся, що мова жестів несе тут те ж смислове навантаження, що і у нас. А то ще вийде, як в Болгарії, де кивок головою означає «ні», а погойдування з боку в бік, навпаки – «так». Одного разу через мою таку необачливість я потрапила в курйозну ситуацію, яка, на щастя, не вилізла мені боком.

- Мене везуть на заклання, як жертовну вівцю, – сподіваюся, боги у них тут є і жертвопринесення ще актуальні, – а я ще занадто молода! Я ще нічого не бачила в цьому житті. Чому я повинна відповідати за гріхи прадідів? Я не воювала з асурами, не намагалася їх поневолити і нічого їм не винна! Ці асури.... я так боюся, вони всесильні, як боги, що означає для них якась ельфійка, нехай і герцогська донька! Клянуся, я б віддала все, що маю, за можливість хоч на день відкласти це весілля!

Коли б тільки Станіславський побачив мене цієї миті! Він би точно закричав «вірю!» і запросив на роль як провідну актрису. Я була просто неповторною.

- Ох, не журіться ж так, пані. Сил більше немає дивитися на ваші сльози! Якщо б я тільки могла вам допомогти....

- Чим же ти допоможеш мені, якщо сама потребуєш захисту? Думаєш, я не помічаю, як ти уникаєш вартових? Боїшся, що благородні ельфи проявлять себе з непривабливого боку!

Вона відвела очі, підтверджуючи мою правоту. Ну так, гарненька покоївка притягувала, ніби нектар бджіл, масні погляди наших супроводжуючих. Вже не раз я помічала, як вартові поодинці намагалися затиснути її де-небудь в кутку під час наших ночівель. Кожен раз їй вдавалося вивернутися, та й я декілька разів прийшла на допомогу, несподівано зажадавши її послуг. Поки що їй щастить, але чи завжди так буде?

Із розповідей Деуса впливало, що жінка-вер зганьбить себе перед кланом, якщо вступить в інтимні стосунки з представником іншої раси без благословення перед вівтарем. Як не дивно, любовні зв'язки між самими верами навіть заохочувалися. У деяких кланах вже багато століть існував стародавній обряд «вибору»: раз на рік кращі з чоловіків пропонували себе для продовження роду всім вільним жінкам, а ті, зі свого боку, ретельно вибирали батька своїй майбутній дитині. Іноді доходило до абсурду: на якогось особливо карколомного мачо могло претендувати до десятка бажаючих, які навіть графік складали, щоб, так би мовити, кожну ощасливити з якнайсуворішим дотриманням черги!

- Я могла б надіслати звісточку своєму клану, – пробурмотіла Арлет ледве чутно, ретельно розглядаючи стіну за своїм плечем. – У мене є брат, він не дасть мене скривдити.

- Що ж ти йому скажеш? – обережно поцікавилася я. – попросиш, щоб він забрав тебе, і покинеш мене?

- О, ні! Як я можу кинути вас на поталу цим зарозумілим ельфам!

Вона кинулася мені в ноги і спробувала прикластися губами до подолу, але я тут же припинила це неподобство і підняла її.

- Я теж ельф, не забувай про це, – принаймні, поки що.

- Ви зовсім не схожі на пана герцога і його оточення, -( я здригнулася при цих словах: невже мене так швидко викрили?)- Що далі ми від замку, то більше ви змінюєтеся і-нехай буде дозволено мені сказати-ці зміни вам тільки на користь.

- Що ти маєш на увазі? – я затамувала подих, чекаючи її відповіді.

- Ви стали поблажливішою до мене, панно, ставитеся без зверхності, ніби я вам рівня, – вона знову опустилася біля моїх ніг. – Вибачте мене за цю вільність, але я не знаю, як сказати по-іншому.

- А чому я повинна тебе зневажати?

- Ну як, я ж вір-тварина....

Я не могла не зробити те, що зробила: опустилася на підлогу поруч з Арлет, взяла її обличчя в долоні і тихим проникливим голосом вимовила, дивлячись їй прямо в очі:

- Ти не тварина, Арлет, ти жінка. Найгарніша, найдобріша і найрозумніша жінка з усіх, що я зустрічала під цим небом!

І нехай хто спробує переконати мене в зворотному.

***

Отже, до настання глухої ночі, ми з Арлет вже були мало не найкращими подругами. Я відчувала незручність від того, що доводиться її дурити, але заспокоювала себе тим, що у мене немає іншого виходу.

У них же тут вся ієрархія в соціумі будується на кількості магії у кожного конкретного індивіда. Асури – верхівка, еліта, так би мовити, ельфи – місцева аристократія, вери – середній клас,а людина тоді хто? Одна єдина людина на всю цю планету!

І чому у всіх книжках про попаданців пишуть, що вони, ледь з'явившись в новому світі, одразу починають завзято поливати вогнем, гатити блискавками ы сыкти ворогыв мечем на капусту? А то і зовсім виявляються місцевим божеством, месією або ще щось таке. У мене ж є тільки моя кмітливість (сподіваюся, що вона є!) і відносно здорові руки і ноги. Ну і скринька з герцогськими брязкальцями, чого вже розмінюватися на дрібниці.

Після того, як покоївка пішла до себе, я відчинила скриньку з коштовностями і намагалася прикинути, скільки б це коштувало на Землі. У світлі магічних куль, що замінюють тут звичні для людей лампочки, прикраси виблискували, променіли і вигравали всіма кольорами веселки. Я змогла розпізнати тільки рубіни і смарагди, тому що точно знала, як вони виглядають, але от щодо інших не була впевнена. Цікаво, чи вистачить цього, щоб знайти того, хто допоможе мені повернутися додому?