Глава 7

Арлет напрочуд спокійно сприйняла мою заяву. Звичайно, я не така дурепа і не розповіла їй про те, що я з’явилася з іншого світу. Не настільки ми з нею близькі, щоб відкривати всі карти. Вона вважає мене ельфійкою, ось нехай так і вважає. Я просто натякнула: всі мої біди від того, що в мені немає магії, і я не вмію перетворюватися в єдинорога.

Левиця міцно обійняла мене, вже як подругу, а не як свою хазяйку, і, ласкаво гладячи по голові, сказала, що здогадувалася про це, але мені нема чого боятися – вона на моєму боці.

Я здивовано глянула на неї. Невже все так просто? Але Арлет сприйняла мій погляд по-своєму.

- Не переймайтесь, – промовила вона, поплескавши мене по руці. – Я знаю, як ельфи ставляться до урнвагів. Але ні вери, ні асури не підтримують їх. Вам більше не варто хвилюватися через це, я не дозволю вас образити.

Виявляється, у ельфів іноді таке трапляється: народжуються нащадки без магії, особливо в тих сім'ях, де часто укладають шлюби між близькими родичами. Бажаючи зберегти чистоту крові, зарозумілі ельфи позбавляють своїх дітей можливості стати повноцінною частиною цього дивного світу. І таких нещасних, які не мають іншої іпостасі і магічних сил, називають «урнваг», що означає «порожній». Такі діти – ганьба сім'ї, їх наявність ретельно приховують, їх позбавляють наслідних титулів і право мати потомство. Вони стають ізгоями у власних сім'ях і якщо примудряються дожити до повноліття і не померти від хвороби або нещасного випадку (читай – замаху), то в більшості випадків залишають ельфійське королівство і тікають до володінь асурів.

Чому туди? Драконів мало, а території їх великі і потребують мешканців. Той, хто попросить у них захисту і присягне на вірність, може скористатися їх гостинністю.

- Як же ти думаєш допомогти мені?

У моїй душі зажеврів вогник надії. Невже фортуна нарешті мені посміхнулася?

Арлет відвела погляд, немов збираючись з духом. Її нервозність була настільки очевидна, що я навіть трохи занепокоїлася, але все одно не очікувала того, що почула:

- Сьогодні приходив мій молодший брат Сав'єн. Наш альфа помер, і його місце зайняв найсильніший вер клану – Брейнор Ер'Грейд. Він молодий і сповнений сил, ще й досвідчений воїн, який багато років прожив в бунтівних землях. Він віддав наказ знайти усіх членів нашого клану, навіть тих, хто був проданий в рабство або пішов в служіння до ельфів. Я не знаю, навіщо йому це, але не можу не підкоритися. Я збиралася піти сьогодні вночі, Сав'єн чекає на мене зовні.... чи підете ви зі мною?

Так ось що за шепіт я чула! Це був не коханець, а брат! Як же все вдало складається: Арлет сама пропонує бігти з нею і навіть обіцяє допомогу. Я буду справжньою дурепою, якщо не скористаюся цим!...

Але спочатку потрібно дещо з'ясувати.

- Арлет, так ти хотіла покинути мене?

Вона несподівано розплакалася, змусивши мене розгубитися, і, ховаючи обличчя в долоні, ледь чутно прошепотіла:

- Я ж не знала всієї правди.... мені було лячно, що ви накажете затримати мене.... заарештуєте або закляття накладете....

Я важко зітхнула. Дідько! Дідько! Дідько! Весь мій ретельно продуманий план мало не полетів шкереберть! Ну, ось що б я робила, якби вона і справді втекла цієї ночі? Подалася навтьоки сама? Чи продовжувала б їхати, як вівця на заріз?

- Ви вибачите мені, панно? – вона дивилася на мене з таким каяттям, що я вже не могла ображатися.

- Мені нема за що пробачати тебе, Арлет, ти вчинила правильно. І, будь ласка, не називай мене «панною».

- А як же мені нзвертатися до вас? – здивувалася вона.

- А як би ти називала рівну собі?

- На ім'я. У нас тільки до літніх звертаються нір або ніра, або до старійшин роду і вождів.

Я привітно посміхнулась їй, хоча всередині все досі стискалося від страху. У цей момент я навіть герцогу була вдячна за його керш: адже, не почуй я це слово, то не пішла б до Арлет, і вранці її б вже не було. А більше жодних кандидатів у спільники у мене немає!

- То де твій брат? – обережно поцікавилася я.

- Тут, за вікном. Хочете, я покличу його?

- Клич, будемо вирішувати, що робити далі.

Вона зараз же відчинила вікно і ледве чутно свиснула в темряву.

Буквально через декілька секунд в отворі майнув чоловічий силует. Незнайомець завмер на мить і зовсім нечутно зістрибнув в кімнату.

Побачивши, що сестра не одна, він блискавично зібгався, ніби готовий до стрибка хижак. У тіні стіни, що приховує його обличчя, я побачила блиск звірячих очей і почула, як він напружено нюшить повітря.

Хвиля неприкритого тестостерону і грубої чоловічої сили, що він випромінював, буквально накрила мене та паралізувала. Я раптом відчула себе такою маленькою і беззахисною порівняно з ним, що мені інстинктивно захотілося стиснутися в грудку і забитися в найтемніший кут.

- Хто це з тобою?

Голос віра нагадав гарчання великого звіра. Він навіть не намагався приховати свою агресивність.

Арлет обережно торкнулася його плеча, змушуючи розслабитися.

- Сав'єне, це пані Еленія, про яку я тобі говорила.

- Ельфійка, що принижувала мою сестру? Що вона тут робить?

Він сіпнувся в мій бік з таким виглядом, що я ледь стримала бажання пірнути під ліжко!

- Ні! – моя захисниця буквально повиснула на своєму братові, не даючи йому кинутися на мене. – Не чіпай її, вона урнваг і потребує захисту!

- Урнваг? – молодий лев приголомшено потряс головою. – Точно, я не відчуваю в ній магії.... але дочка Каріона володіла великою силою....

- Це не вона. Ця абсолютно нешкідлива! Я обіцяла їй захист клану! Будь ласка, Сав’єне…

Сав'єн невдоволено повів плечима, скидаючи руки сестри, що намагалися стримати його. Арлет зітхнула, відпускаючи брата, і він повільно ступив в мій бік. Вер добре відчував мій страх і намагався не налякати ще більше різкими рухами. Він вийшов з тіні під світло магічної кулі, і я очманіла.