Глава 9

Мені потрібен був час, щоб хоч трішки опанувати себе. Мало мені було ельфів, верів і асурів, так ще й привиди з цілим левовим прайдом завітали по мою душу.

Цікаво, як має почуватися людина в оточенні величезних хижаків? Я розуміла, що леви розумні і не заподіють мені шкоди, але моєму інстинктові самозбереження щось доводити - марна справа. Він відчайдушно волав всередині мене, захлинаючись криком «біжи!!!».

Невідь звідки взявся Сав'єн. Дякувати богу, одягнений, але в свій колишній одяг: мокрий і брудний, що пролежав на землі під дощем. Але, схоже, дискомфорту це йому не завдавало. Хоча, як на мене, краще в брудному, ніж голому.

Я все ще не наважувалася вийти з печери і розгублено тупцювала біля входу, поглядаючи в бік левів, що байдуже мружились на галявині.

- Ви готові? – запитав він. Ще б знати до чого. – Коней доведеться залишити тут. Еленіє, – він кинув в мою сторону напружений погляд, – нір Брейнор запрошує тебе скористатися нашою гостинністю.

Я вдячно кивнула. Це була найкраща новина, починаючи з вчорашнього вечора.

- Ми підемо пішки? Далеко ще? – запитала про наболіле.

Зрештою, вже світало. Мені хотілося поїсти, помитися тай нарешті відпочити в пристойних умовах.

- Ні, – він чомусь посміхнувся, – Арлет, Деррін запропонував тобі свою комфортну спину, ти як, не проти?

Молода жінка багатозначно стрільнула очима в бік виходу, де зухвало потягувався, чудовий темно-коричневий звір.

- Давно мріяла, – пускаючи бісики відповіла вона, відверто розраховуючи, що шанувальник її почує.

- Мені теж доведеться їхати верхи на леві? – жахнулася я.

Та я нізащо до них не наближуся! Особливо он до того, чорного, який вже цілу годину так і їсть своїми бурштиновими очиськами. І чого він втупився в мене? Я, звісно, не зовсім у формі, але це не привід так нахабно витріщатися.

Отакої! Здається, я вимовила це вголос!...

Гігантський хижак вугільно-чорного кольору поважною ходою підійшов до мене і найнахабнішим чином почав обнюхувати. Я завмерла по стійці струнко, боячись навіть глипнути: адже ця звірюка була вищою за мене на цілу голову! Він пригнувся, обдаючи мою шию гарячим подихом, ткнувся вологим носом в ключицю, пирхнув – можу заприсягтися, що глузливо – і раптом потерся лобом об мої груди!

Це стало останньою краплею для моєї багатостраждальної свідомості. Тихо схлипнувши, я, якось зовсім не по-ельфійськи, знепритомніла!

***

Ох, коли б то знала моя матуся, в якій ситуації опинилася її дочка! Ніякої б валер'янки бракувало. Брудна, обдерта, в дикому лісі, в оточенні хижих звірів....

Список можна продовжувати до нескінченності.

Це коли ж я встигла стільки нагрішити? Навіть не віриться, що зовсім недавно життя здавалася мені нудним, а батьківський контроль – тяжким ярмом. І що ще тиждень тому я вирішувала, яким екстремальним видом спорту зайнятися: адреналіну мені, бачте, не вистачало.

Ось тобі, Оленко, і екстрим, і адреналін – все як замовляла. Так що нічого на нелегку долю нарікати. Чого бажала, те й отримала. Тож їж, не обляпайся.

Отямилася я від того, що Сав'єн, довго не мудруючи, облив мене водою з найближчої калюжі. Ну так, розумію – вер, все життя прожив в клані, з ельфійським етикетом не знайомий.... але навіщо ж мене брудом поливати? Та ще й в буквальному сенсі?

Поруч квоктала Арлет, відганяючи його, немов квочка кота. Обтерла мені обличчя якоюсь ганчіркою і авторитетно заявила:

- Дівчинці терміново потрібен спокій! Ви, ніре Брейноре, занадто моторошний для ніжних ельфійських панянок.

Так цей чорний гігант і є голова клану?! А я про нього таке ляпнула.... Недобре вийшло, може тепер і в заступництві відмовити.

Піднялася, впоравшись з легким запамороченням, абияк обтрусила одяг. Під уважним жовтим поглядом присіла в ельфійському кніксені – або як він там називається – і смиренно опустила очі додолу в очікуванні своєї долі. Лев коротко рикнув, від чого я здригнулася всім тілом, і раптом опустився біля моїх ніг, вельми красномовно підставивши спину.

Я безпорадно озирнулася. Арлет відверто посміхалася, Сав'єн багатозначно грав бровами, дехто з левів демонстративно відвернувся або прикрив морду лапою.

Це вони що, глузують з мене?

Оце вже він, кепкувати з мене зась!

В мені заграла бравада. Несподіваний кураж, як завжди, штовхнув на необдуманий вчинок. Рішуче вип'ятивши губу і насупивши брови, я видерлася на спину хижака. Вляглася з незалежним виглядом, обхопила його руками і ногами для більшої стійкості. Звір піднявся. Оголосив околиці тріумфуючим ревом, немов я була здобиччю, яку він нарешті загнав.

Леви піднімалися один за одним і покидали галявину. Я побачила, як Арлет осідлала свого шанувальника, панібратськи поплескавши його по боці. Десь позаду залишився Сав'єн, напевно, знову перетворився. А я лежала, майже не дихаючи, на спині гігантського звіра, вчепившись в його розкішну гриву і відчуваючи всім тілом, як піді мною перекочуються тугі м'язи.

Саме в цей момент на мене зійшов абсолютний спокій, ніби я нарешті опинилася в безпеці.

Від шкури лева здіймалися ледь помітні мускусні пахощі з легкими нотками трав з луків. Я і не помітила як, заховалася обличчям в його гриву і з подивом почула, що він муркнув, немов звичайний кіт!

***

Ранок був у самому розпалі, коли ми, нарешті, вийшли з лісу. Тепер наш шлях лежав в глибину лісостепу, туди, де біля підніжжя сивих гір розкинулися селища бунтівних верів.

Я насолоджувалася чудовим виглядом гордих хижаків на тлі дикої природи, вже практично не боячись. Щось підказувало, що мене в будь-якому випадку не чіпатимуть. Чому – не знаю, просто відчувала – і все.

Частенько на нашому шляху траплялися струмки і неглибокі річечки, які наш різношерстий загін переходив вбрід. Біля однієї з таких річок ми зупинилися на відпочинок. Виявилося, що далекоглядні вери влаштували тут схрон, в якому приховали не тільки зброю і одяг, а й багато з того, що може знадобитися у важкій подорожі. Так що до того часу, як я розім'яла затерплі м'язи, на зарослому осокою березі вже яскраво палало багаття, і кип'ятилася вода в казанку.