Глава 13

Що повинна думати і як поводитись середньостатистична дівчина, що висне під черевом у дракона, який летить на пристойній висоті і з крейсерською швидкістю?

Перші п'ять хвилин польоту я верещала, як різана, час від часу переходячи на ультразвук. Потім, ще п'ятнадцять – кашляла, проклинаючи ящірку-переростка, через яку зірвала горло. І весь цей час моє серце не переставало гучно битися десь в горлі, стискаючись від жаху.

Мене хвилювала тільки одна думка: розтисне він лапи чи ні. Але оскільки нічого подібного не відбувалося, я скоро втомилася боятися і просто розслабилася. Але відкривати міцно заплющені очі не поспішала. Зате в голові почали з'являтися розумні думки, мабуть, деяка частина мізків ще не втратила спроможність думати.

Отже, що ми маємо? Несе мене лиска по каменю-мосту на своєму хвосту....

Точніше, дракон, але суті це не змінює. І дракон цей, по всьому, офіційний наречений Еленії Анторійської. Насправді, наречений нібито асур, але вони ж на драконів перетворюються, так що конкретно цей індивід має бути розумним, не затварину ж мене заміж віддавали. Йому, мабуть, якось повідомили, що наречена втекла з верами, і він вирушив на пошуки невірної....

Тепер питання: що робити далі?

Я почала міркувати, чи варто зізнаватися в самозванстві відразу або чекати, поки він сам здогадається. Може, для початку спробувати встановити з ним контакт?

Обережно розплющила одне око і глянула вниз, але краще б я цього не робила! Далеко внизу пропливав зелений ландшафт: рівнини змінювалися пагорбами, ліси – долинами, а річки – озерами. Вітер свистів у вухах, але більше жодного дискомфорту я не відчувала, повітря не було холодним, не било в обличчя, хіба що нудота не відпускала. Я здивувалася. Схоже, мене оточує прозорий купол, що захищає від стихії.

А чому я саме дивуюся? Це ж тисячолітній асур! Наймагічніша раса в цьому світі, ось і начаклував мені комфортні умови. Може, спробувати домовитися з ним? Він мене відпускає, а я йому за це.... я йому.... а що я йому? І куди він мене відпускає? В село до верів?

Тужливе виття Брейна все ще віддавалося луною в моїй душі, а ще душила совість, адже страждав він саме через мене.

***

Не знаю, скільки тривав політ, але цього часу мені вистачило, щоб заспокоїтися і спробувати примиритися з дійсністю. За весь цей час дракон жодного разу не глянув в мій бік і жодного разу його лапи, що тримали мене міцно, але обережно, навіть не здригнулися.

Нарешті, ми опинилися в долині, оточеній високими скелястими горами. Сонця Еретуса вже схилялися до горизонту – схоже, що летіли ми майже половину дня. Я була змучена невідомістю, страхом і голодом, і боялася того, що могло статися далі.

Дракон, виконавши крутий віраж, опустився на базальтовий майданчик перед входом в печеру і, нарешті, випустив мене з лап. Оніміле тіло не витримало і лантухом звалилося прямо до ніг сторопілому ящеру.

Ох, як це символічно, – промчала в голові глузлива думка, – втікачка наречена вимолює прощення біля ніг ображеного нареченого.

Ніякого золотистого сяйва не було. Ледве я впала, як по тілу дракона пробігло дрібне тремтіння, і ось вже до мене кинувся той самий красень з фіолетовим волоссям, якого я бачила в кристалі набуття.

Правда, якщо тоді я ледь не розтанула від його краси, то тепер мені було геть байдуже. Чи то мозок перенаситився красенями, чи то обставини зустрічі були неприємними, але коли його руки підхопили мене біля самої землі, а очі допитливо зазирнули в мої, я не відчула нічого, крім болю у всьому тілі від зведених судомою м'язів.

- Еленіє? – хрипко запитав він.

На відміну від верів, які перетворювалися голими, асур виявився цілком одягнений. Вишита золотом безрукавка з темно-синього атласу була розкрита, відкриваючи гладкі плити грудних м'язів і ідеальні кубики преса,що спускались вниз. Широкі шаровари такого ж кольору трималися на стегнах завдяки смарагдовому кушаку, облямовані золотом кінця якого спускалися майже до самих колін, а на ногах, як влиті, сиділи м'які сап'янові чоботи з низькими широкими халявами і трохи загнутими догори носками.

Бронзові біцепси асура прикрашали золоті браслети завширшки з долоню, міцну шию – товстий ланцюг складного плетіння, а довге волосся притримував на лобі вузький обруч з фіолетовим каменем, огранованим у вигляді ромба.

Руки асура виявилися теплими, міцними і надійними, немов створеними для мене.... або я для них.

Ледь опинившись в його обіймах, я розслабилася і вирішила віддатися на волю випадку. Більше не було сил чинити опір, сперечатися, кудись бігти, боротися з самою собою і тими чарами, що сиділи в мені. Захотілося присісти на хвилинку, відпочити, притулившись до цих грудей, і ні про що не думати. Я була наче пошарпаний бурею корабель, який після довгих мандрів прийшов у свою гавань.

- Що з вами? – допитувався асур, намагаючись поставити мене на ноги.

Ну так, ельфи ж не страждають від судом після декількох годин лежання в одному положенні! А я всього лише людина, та ще не найміцніша. Сказати йому?

- Вибачте, – пискнула, підписуючи собі вирок, – ви помилилися.

Він насупився, очевидно не розуміючи. Фіолетові очі вп'ялися мені в обличчя, немов хотіли прочитати мої думки.

- Я ніколи не помиляюся, дівчинко, – він похитав головою і сильніше пригорнув мене. – Просто ти цього ще не знаєш.

Я навіть не зрозуміла, що сталося далі. Нас на мить огорнуло яскравим світлом, теплий вітер зметнув наше волосся, переплітаючи біле золото з фіолетовим шовком. Я відчула, як асур підхопив мене, піднімаючи на руки, і зробив крок назустріч цьому світлу.

 ***

Все-таки мозок не витримав перевантажень і я відключилася. Тому подальше транспортування мого тлінного тіла залишилося поза межами свідомості.

Прокинулася я на широкому ліжку під оксамитовим балдахіном, вже відпочивши і посвіжівши. Із задоволенням потягнулася, розминаючи м'язи і суглоби. Почуття було таке, ніби я кілька годин провела в спа-салоні.