Глава 22

Півгодини потому наша компанія в повному складі повзала по галявині, збираючи яскраві квітки ауранії в кошики, які ми прихопили з дому. Я так захопилася, що зовсім перестала звертати увагу на те, що відбувається, і, як виявилося, даремно.

- Прекрасна ніро! – стривожений голос одного з охоронців змусив мене повернутися на грішну землю. – Потрібно терміново йти.

Це був Вінар – начальник охорони.

- Щось сталося? – здивувалася я.

Інший вер, приставивши до чола долоню козирком, намагався щось роздивитися в просвітах між деревами.

- Ернан повідомляє, що в лісі з'явилися дроу. Прокляті не прийдуть сюди просто так, це територія верів. Вам краще не потрапляти їм на очі.

- А ви на що? – я скептично вигнула брову.

- Вони маги, ми – ні, – відрізав Вінар.

Він розвернувся до іншого вера і коротко наказав:

- Кір, забирай ніру і йдіть в село, а ми затримаємо чужинців. Цікаво, що вони тут забули? – пробурмотів він собі під ніс, думаючи, що я не чую.

Мені згадався чорний єдиноріг, якого я зустріла кілька днів тому.

Невже він розповів про наше випадкову здибанку, і цей загін прибув по мою душу?! О, Нуед! Ну чому я така легковірна! Невже думала, що той Мерільєн з королівським прізвищем забуде про нашу зустріч і нікому не повідомить про мене? Чи не зажадає він, щоб таким скарбом, як сид, володів його рід?

Я ледве стрималася, щоб не завити через смуток і власну дурість. Недарма ж кажуть: за кожну добру справу має бути покарання!

Вер на ім'я Кір зірвав з себе сорочку і штани, і миттєво перетворився в темно-пісочного лева з коричневою гривою і таким же кінчиком на хвості.

- Сідайте швидше, ніро, і тримайтеся міцніше, – заквапився Вінар, – Кір найшвидший з нас усіх. Його конем не наздогнати.

Я розгубилася, але залізла на спину лева і схопила його за холку. Вери навколо мене, включаючи Арлет, теж почали перетворюватися, мабуть, все було набагато серйозніше, ніж мені здавалося.

Між дерев з’явився ще один лев, якого послали в розвідку, а слідом за ним майнули темні силуети вершників. Схоже, чужинців було багато, забагато навіть для семи професійних охоронців.

- Давай! – крикнув Вінар, останній, хто ще залишався в людській іпостасі.

Я пригнулася до левової шиї і міцно вчепилася в жорстку шерсть, коли звір піді мною майнув у повітрі в гігантському стрибку.

О, боги! Оце так швидкість! Кір міг би виграти спринтерський забіг серед співвітчизників. Він мчав, як ураган, майже не торкаючись землі, вміло лавіруючи між дерев так, що їх стовбури завжди залишалися між нами і незнайомцями. Я почула позаду лев'ячий рев, брязкання зброї і кінське іржання. Тож, Винар був правий! Чужинці прийшли не з добром!

Від швидкості у мене аж дух перехопило. На різких поворотах моє тіло кидало на всі боки, а коли лев перелітав яри і повалені дерева, я перелякано заплющувала очі, шепочучи про себе молитви всім відомим божествам.

Тіло лева піді мною здригалося, боки роздувалися, як ковальські міхи, і я з останніх сил утримувалася на ньому.

«Чому не втекла через портал?!» – майнула в голові розумна думка.

Ну звісно, що думка розумніша, то з’являється пізніше. Могла б втекти сама і відвести загрозу від верів...

А чужинці заявилися б в село, і все одно був би бій, адже Брейн ні за що не віддасть мене. Але зараз я ж можу перенестися в село разом з Кіром і покликати на допомогу!

Від думок відвернув стукіт копит. Швидкість Кіра була така, що жоден скаковий кінь не зміг б наздогнати його, але нас переслідував не кінь!

Озирнувшись, я побачила чорних єдинорогів, зростом не нижчі за мого лева. Вони мчали слідом за нами з фантастичною швидкістю, а ріг того, що летів попереду, іскрив від ледве стримуваної енергії.

Отже, не всі чужинці вступили в бій на галявині. Трьом вдалося перетворитися і вирушити слідом за нами.

Раптово стемніло. Я підвела голову, і раптом помітила величезну крилату тінь, що накрила нас зверху.

Кір заричав. Над верхівками дерев кружляв міфічний грифон: величезна тварина з тілом лева, головою орла і гігантськими крилами, що затулили сонячне світло. Ось він трохи нахилився на ліве крило, здійснюючи розворот, і я побачила вершника на його спині.

Це був дроу – сірошкірий і срібноволосий, в темному одязі і з луком в руках. Він нахилився, шукаючи ціль. Навіть з такої відстані я відчула його холодний оцінюючий погляд, що ковзнув по мені, як шматок льоду.

Ось він вскинув лук, нап'яв тятиву, а я відчайдушно шукала спосіб врятуватися.

Кір мчав з такою швидкістю, що я не могла звільнити руки без ризику звалитися, а керувати магією силою думки я ще не вміла. На це здатні лише архімаги, та й вчать подібного тільки після повноліття.

Я ж в мої ельфійські шістнадцять тільки-тільки почала вивчати власні сили. Я навіть не дожила до першого перетворення! Повноліття у ельфів відбувається в п'ятдесят років, тому що тільки в цьому віці вони здатні перетворитися вперше! Набута друга іпостась збільшує твій резерв, і лише тоді можна розвивати свої магічні здібності. А що можу я? Навіть портал не здатна створити, не вивільнивши пальці!

Кір метнувся в зарості верболозу, сподіваючись відірватися від погоні. Він мчав навпростець через чагарник, не помічаючи, як гнучкі гілки б'ють мене по обличчю і розривають одяг. Я нагнула голову, намагаючись вберегти очі, але цього було замало. Буквально через хвилину мої руки вкрилися червоними смугами, моментально розпухли і сильно свербіли, ніби хтось відхльостав мене різками. Було боляче і страшно, я навіть не помітила, як почала схлипувати.

Я вже не бачила наших переслідувачів, але навряд чи вони відстали. Швидше за все, вирішили обійти з флангів та лізти через кущі.

Дивний короткий звук змусив мене напружитися.

Кір кинувся вправо. Я скрикнула: там, де він щойно був, з землі стирчала довга стріла з чорним древком і таким же оперенням. Ще одна просвистіла перед самим носом лева, але він знову встиг ухилитися, рятуючи себе і мене.