3

Келих перед Айреніром тонко дзенькнув і розлетівся на сотню уламків. Сорочку принца облив дощ із вина. Один за одним почали тріскатися інші келихи, потім графини з напоями, пляшки. Тріскалися тарілки зі стравами, розвалювалися прямо в руках у слуг. Пролунали крики переляканих дварфів.

Ось із веселим шипінням луснув перший магічний світильник, за ним другий, третій, демонструючи принцип доміно. Пекельний гуркіт наповнив зал, у якому вибухало все, що мало у своєму складі хоча б краплю скла.

Айренір схопився, не зводячи з мене очей. Я дивилася на нього, продовжуючи посміхатися, і нічого не могла з цим вдіяти. Він був такий смішний: зі скуйовдженим волоссям і залитою вином сорочкою!

Темно-бордові нитки його аури заворушилися, ніби змії, поступово прискорюючи своє метушіння. У червоних очах на мить спалахнув такий вогонь, що я дивом не відсахнулася й не виказала страху.

А мить по тому міцні руки вже притискали мене до гарячого тіла, твердого, немов камінь.

Розлючений погляд, низький стогін — і чужі жорсткі губи зминають мій рот.

Це був не поцілунок. Швидше, покарання або помста. Айренір вп’явся в мене з такою ненавистю, що я серйозно злякалася за власне життя. Але всього одне нервове зітхання — і губи принца стали ніжними, чуттєвими, а поцілунок жадібним і пристрасним. Таким, що я втратила зв’язок із реальністю.

Темна енергія просочила все моє єство, немов пес, що нудьгує за господарем, потягнулася в бік дроу й огорнула нас обох щільним коконом. Багряні нитки його аури проникли крізь цю темряву, оточили мене, захопили в полон. Тепер вони обіймали й пестили мене, так само як руки принца.

Я не витримала й застогнала прямо в чоловічі губи.

У мені вирувало й кипіло щось настільки неймовірне, що назви цьому не було в жодному зі світів. Воно підіймалося з глибини мого єства величезною темною хмарою, готовою поглинути й тіло, і душу. Рвалося на волю, вимагало свободи.

Я плавилася, охоплена хижою хіттю Айреніра, що спалювала мене. Він втрачав розум разом зі мною, але продовжував із силою втискати у своє тіло.

І в той момент коли темінь у мені вже зібралася вибухнути, він відірвав мене від себе. Але лише для того, щоб зараз же підхопити моє непритомне тіло.

***

— Вам слід опанувати себе і свої емоції, — мене розбудив тихий голос, розмірений і відсторонений, ніби хтось лекцію читає, — викид міг бути такої сили, що нас усіх би накрило.

— Я сам не зрозумів, як це сталося, — а це незадоволений принц.

Цікаво, що трапилося? Чому мене нудить і в голові паморочиться? Навіть із заплющеними очима здається, що я сиджу на шаленій каруселі…

— Гадаю, передача влади відбулася зовсім недавно, — продовжував лектор анітрохи не бентежачись із того, що принц не в гуморі, — знята тільки перша печатка. Вам варто зібрати консиліум із фахівців і обстежити вашу наречену, якщо ви все ще бажаєте цього шлюбу.

— Бажаю? — принц видав гіркий смішок. — Іноді мені здається, що я в пеклі. Я забув, коли востаннє нормально спав. Не можу ні пити, ні їсти, ні думати про щось інше, крім неї. Ледве заплющую очі — бачу її. Жоден маг не зміг зняти цю ману, навіть ви, магістре… А коли я побачив її там, у Ріона, думав, що збожеволію. Уявляєш, як це: дізнатися, що жінка, яка вкрала твій спокій — наречена твого сюзерена?

— Тоді вам слід поквапитися, Ваша Високосте…

***

Цього разу прокидатися не хотілося. Щось не давало зосередитися. Навіть уві сні мене переслідувало відчуття, що сталося щось дуже важливе, а що — я не могла згадати.

Знехотя розплющила очі, повернулася на бік, застрягла поглядом на незнайомому оточенні.

Ого! Та тут є вікно: величезне, розбите на квадрати, що займає майже три чверті куполоподібної стелі. І зараз у нього зазирали два місяці — білий та жовтий. Гобелени на стінах, різьблені меблі, золоті канделябри з магічними вогниками замість свічок — все, як годиться в дроу.

Я піднялася, здивовано помацала фривольну напівпрозору сорочку, яка ледь прикривала мене. Потім обійшла кімнату по периметру і знайшла двері, що ведуть у гардеробну і вбиральню. Ще одні вели в кабінет, а звідти — у вітальню. Треті двері вели в загальну галерею, але ледве я їх відчинила, як ніс до носа зіткнулася з озброєною охороною.

Зачинила двері, знизала плечима. Зараз у мене є справи важливіші.

Задовольнивши природні потреби, я повернулася до спальні. Там уже чекали служниці-дварфи й розкладене на ліжку вбрання, гідне ельфійської королеви.

Мою царську особу мовчки привели в належний вигляд. Здається, у гардеробній я бачила дзеркало. Зазирнула в нього й остовпіла.

Що це?!

З-під білого золота мого волосся спадали два синяво-чорні пасма, ніби хтось перефарбував їх за одну ніч, а тейтри на обличчі та руках якось дивно мерехтіли і виблискували. Я доторкнулася пальцем до перлового візерунка та одразу відсмикнула руку. Відчуття було таким, немов я доторкнулася до розпеченого вугілля! Що зі мною?!

Це було перше, що я запитала, коли у вітальню, що межувала з моїми покоями, увійшов Айренір, а з ним ще кілька дроу в довгих балахонах — форменому одязі магів усіх націй і поколінь.

— Головне — не варто хвилюватися, — відповів найстарший із них, і тут я зрозуміла, що турбуватися варто, ще й як! — Сталося те, про що раніше ми читали тільки в давніх трактатах. Передача сили. Наш покровитель Рілль’Аргван відзначив вас своєю темною сутністю, але нам невідомо навіщо.

Я з подивом глянула на принца. Сьогодні він був більш блідим, ніж зазвичай. Риси обличчя загострилися, а під очима залягли глибокі тіні. Але його одяг, як і завжди, був бездоганним, а на обличчі не помітно жодної емоції. Я зловила його байдужий погляд і відповіла ідентичним.

У пам’яті зазвучали слова, сказані ним напередодні. Він хоче володіти мною? Що ж, нехай спробує!

Маги, що прийшли разом із ним, помітно нервували, відчуваючи обурення моєї сили. Я теж відчувала її: темну і світлу, кожну окремо й разом узяті, як єдине ціле. Нарешті, старший маг із передчуттям чогось важливого потер руки і вимовив: