4

Минали одноманітні дні, сповнені виснажливих тренувань тіла та духу, що доводили до знемоги. Кращі маги темного королівства вчили мене опановувати почуття й керувати моїм новим даром. Вони раз по раз навмисне запалювали в мені злість, роздратування, образу, ненависть — усі ті почуття, що притаманні кожній живій істоті, крім, на жаль, місячних ельфів. Я спалахувала факелом від найменшої образи, намагалася придушити своє темне єство, підпорядкувати нитки руйнівної енергії та навчитися керувати ними. Мені знадобилися всі мої резерви, уся сила волі, щоб за кілька тижнів тільки-тільки почало вдаватися бодай щось.

Після тренувань, змучена до півсмерті, як морально, так і фізично, я поверталася у свої апартаменти й мертвим вантажем падала на ліжко, покірно дозволяючи служницям дбати про мене. Покоївки Саная й Ерна, ті самі товстунки-дварфи, швидко вивчили мої потреби й розуміли з пів слова. До речі, мешкала я тепер навіть не в гостьових покоях, а в крилі, призначеному для членів королівської сім’ї! Не важко здогадатися, за що така честь.

Після вечері мені давали спокій і тоді я просто блукала підземним палацом, або навіть виходила на поверхню. Але завжди в супроводі озброєної охорони і двох сильних магів, здатних у будь-яку мить перекрити мені доступ до потоків сили. Вихід із палацу був тільки один: стаціонарний портал, що ретельно охоронявся і перетнути який без особливого дозволу було неможливо.

На відміну від загальної думки, у володіннях дроу не було жодних підземних ходів і потрапити в надра гір можна було лише з допомогою порталу. Таких порталів було кілька в кожному місті й палаці — такі собі чарівні ворота, що охороняються від несанкціонованого доступу. Кожен мешканець і кожен підданий цієї дивовижної країни мав свій власний ключ для відкриття цих порталів: одні користувалися спільними воротами, інші — призначеними для знаті й державних осіб. Члени королівської сім’ї та особи до них наближені мали свій особливий VIP-портал, який вів безпосередньо до палацу кронпринца. Саме цим шляхом мене доставили сюди після нападу в лісі, а тепер, так само, супроводжували на поверхню.

Якось я випадково зіткнулася з Айреніром. Він пройшов повз мене навіть не поглянувши. Сіре обличчя блищало від поту, а на сорочці розпливалися темні плями, ніби він кілька годин поспіль займався важкою фізичною працею. Так я дізналася, що вільний від державної служби час спадкоємець проводить на тренувальній базі разом з іншими воїнами, виснажуючи себе до знемоги. Мені стало до жаху цікаво поглянути хоч одним оком, чим він там займається.

В один із вечорів я наказала сторожі відвести мене в тренувальний зал, де дроу вдосконалювалися у володінні холодною зброєю. Я точно знала, що Айренір там, тому що відчувала багряні нитки його аури. Біля високих, оббитих бронзою дверей, я забарилася на мить, намагаючись впоратися з хвилюванням, а потім обережно ковзнула всередину.

Принц займався тим, що зазвичай називають «бій із тінню»: оголений до поясу, з блискучим від поту м’язистим торсом, він розмахував важким дворучним мечем, почергово то атакуючи, то боронячись. Його рухи були розміреними й чіткими, м’язи плавно перекочувалися під гладкою шкірою, а обличчя залишалося зосередженим і відчуженим, навіть коли він побачив мене.

Я завмерла, притулившись спиною до дверей, і відчула, як внизу живота мимоволі зароджується легке тремтіння. Така неприкрита чоловіча сутність не могла залишити мене байдужою. Нічого не кажучи, я просто спостерігала, намагаючись зрозуміти, що в ньому такого, що притягує мене, немов магніт.

Дроу рухався залою з пластикою танцюриста, ніби не фехтував, а танцював. Меч у його руках пурхав, як пір’їнка, і здавався продовженням руки. Повні хижої грації рухи гнучкого тіла заворожували, не давали відірвати погляд, гіпнозували.

Я навіть не помітила у який момент він зупинився так близько від мене — покритий потом і важко дихаючи. Уперся долонею в стіну над моєю головою і глузливо протягнув:

— Прийшли з цікавості, Найсвітліша?

Я здригнулася, повертаючись у реальність. Близькість чоловіка змусила підібратися і включити захисний рефлекс.

— З чого ви взяли, що цікавите мене? — скопіювала його тон.

Він тільки хмикнув, дивлячись на мене зверху вниз.

— В нашу попередню зустріч я не встиг вибачитися за завдані вам незручності, вона дуже несподівано закінчилась. Тож зроблю це зараз. Я не знав, що мій брат вирішив проявити ініціативу й посприяти вашій появі тут, — вимовив він за хвилину несподівано сухим тоном. — Мені дуже шкода, що вам довелося стати свідком дурості мого брата. Але можу запевнити, він уже покараний згідно з усією суворістю закону і відправлений батьком на далеку заставу. Сподіваюся, орки навчать його світських манер.

Я остовпіла. Мені було відомо, що саме Мерільєн став головним винуватцем смерті моїх друзів, але я не думала, що він діє сам, а не за вказівкою батька або брата.

— Хочете сказати, що ви тут ні до чого? — недовірливо запитала.

Айренір важко зітхнув. Розвернувся і притулився спиною до стіни поряд зі мною.

— Мій брат занадто імпульсивний і не завжди думає, що робить, — промовив він втомленим голосом, розглядаючи стелю. — Але цього разу він перевершив самого себе. Коли ви втекли з замку Еріонара, моя кузина поривалася шукати вас по всіх королівствах і негайно повернути, але Владика заборонив, сказавши, що ви в друзів і в цілковитій безпеці. Я не міг затримуватися або втручатися, адже це взагалі мене не стосувалося. Тому повернувся додому разом із послами, а вже тут дізнався, що мій батько й Леоверен підписали договір про передачу опікунства. Це було для мене як грім серед ясного неба.

Він різко повернув голову і вп’явся в мене важким поглядом.

— Не можу сказати, що був засмучений, побачивши своє ім’я в цьому договорі. Ви справили незабутнє враження з перших хвилин нашої зустрічі, Найсвітліша…

Я нервово зітхнула і злегка відсунулася. Мимовільне збудження охопило моє тіло легким тремтінням, кидаючи то в жар, то в холод.