5

— Не зрозумію, я перебуваю тут уже стільки часу, а король тільки зараз висловив бажання побачити мене? — я відставила вбік келих із вином і нагородила магістра Ґарвейна пронизливим поглядом.

Перший маг темного королівства відкинувся на спинку дивана, закинув ногу на ногу, а руки склав у замок на животі, обтягнутому темно-коричневим камзолом. Це була його улюблена поза, яку тіло приймало абсолютно неусвідомлено, варто було тільки ніру Ґарвейну трохи розслабитися й задрімати. З-під насуплених сріблястих брів по мені ковзав червоний погляд, який сканував та вивчав кожен мій рух. У ньому плескалася безодня сили. Я бачила резерв цього мага — справжня наднова, що пронизала його ауру сліпучими нитками. Навряд чи в темному королівстві є хтось сильніший за нього, хіба що тільки королівська сім’я.

— Ваша магія була нестабільна і викликала в нас побоювання, — люб’язно пояснив він. — Але з вас вийшла чудова учениця, нієро Ельсамін. Кілька місяців інтенсивних занять — і ви готові з’явитися перед королем та всіма королівськими вельможами.

— Яка честь! Чекаю не дочекаюся зустрічі з Його Величністю! — я видала іронічний смішок.

— Припиніть корчити із себе дурепу, вам не личить, — магістр поморщився. — Зараз ви перебуваєте на землях дроу й за законом є підданою нашого правителя. Владика Леоверен зняв із себе всі зобов’язання щодо вас, тому не варто так поводитись. До того ж вам належить поріднитися з королівською сім’єю, так навіщо заздалегідь псувати відносини з майбутнім свекром?

— Гаразд, — зітхнула я, відчуваючи себе загнаною в глухий кут, — обіцяю бути слухняною дівчинкою.

Магістр вклонився мені й покинув кабінет, залишивши мене на самоті цідити вино й потроху їсти фрукти.

Ось, значить, як. Через три дні Айреніру належить приймати в себе батька — Даґгерта Ден’Еррайна, короля дроу. Консиліум магів постановив, що я вже готова «вийти в люди», але кронпринц не дозволив відправити мене в столицю. Й ось тепер король вирішив особисто відвідати сина, а заразом і на мене подивитися. Це ж така дивина: сид, що володіє темною силою!

Мені не залишалося нічого іншого, окрім як підкоритися. Так, я навчилася стримувати свої емоції, але було ще стільки всього, що мені належало дізнатися і вивчити. Місячні ельфи ніколи не мали справи з темною енергією Еретуса, тому родова пам’ять не принесла жодної користі, а ось маги дроу — навпаки. Усі вони володіли саме темною магією, і мені було чого в них навчитися. Сам магістр Ґарвейн узяв мене під своє крило. Він по крупиці вливав у мене нові знання, і тільки тут, у королівстві дроу, я могла повністю реалізувати свій новий дар.

Я знову замислилася про перспективу стати дружиною Айреніра. Після його нічної появи в моїй спальні, ми, за негласною домовленістю, щосили намагалися уникати одне одного, але виходило з точністю навпаки. Навколо нас ніби йшла якась дивна гра, правила якої були відомі всім, крім нас. Ми постійно стикалися в різних місцях: то в коридорах, то в бібліотеці, то в їдальні…

Навряд чи він стежив за мною, адже я відчувала його щирий подив. Але якась невблаганна сила штовхала нас один до одного, притягуючи, як магніт притягує залізо. Я розуміла, що довго так тривати не може. Зрештою, настане розв’язка, але якою вона буде, я навіть уявити собі не могла.

***

У день приїзду королівського кортежу в підземному палаці кронпринца панувало незвичайне пожвавлення. Тепер я знала, що дроу досить вільно пересуваються поверхнею, але намагаються вибирати для цього похмурі дні, тому що звикли до штучного освітлення. Їхня шкіра та очі погано реагують на яскраве сонячне світло.

Ось і для королівського візиту маги спромоглися затягнути небо сірим серпанком, адже їхній повелитель висловив бажання розім’ятися верховою їздою своїми угіддями, а не використовувати портал миттєвого перенесення.

Я теж була на поверхні разом з охороною. Ми стояли в натовпі придворних і магів біля підніжжя скелястих гір, під якими розташувалося ціле місто з палацами, вулицями та храмами.

Це була вотчина Айреніра — стародавній Зарраґбан, де з прадавніх часів правили кронпринци як намісники своїх батьків, готуючись узяти на себе ярмо королівської корони. Мене, на жаль, ще не пускали в сам Зарраґбан, але магістр Ґарвейн показав мені кристали із записами міських пейзажів, тож я цілком уявляла собі пишність цього підземного міста.

У підземному палаці завжди підтримувалася комфортна температура й освітлення, а тут я відразу ж почала мерзлякувато кутатися в хутряну пелерину, тремтячи від легкого вітерця. Магістр Ґарвейн попереджав, що на поверхні вже осінь, але я навіть уявити собі не могла, як змінилася природа за той час, що я провела у володіннях дроу. Коли я до них потрапила, був кінець літа, а тепер у повітрі відчувалося наближення зими.

На обрії виднілася смужка лісу, з якої очікували появу короля: дерева вдалині вже не милували погляд соковитою зеленню, навпаки, тепер їхнє вбрання було із багрянцю та золота. Повільно кружляло листя, падаючи на пожухлу траву, уже виднілися голі гілки. Я на мить замислилась, намагаючись підрахувати, скільки я вже в цьому світі, але збилася й залишила цю марну справу.

Навіщо рахувати вже прожитий час? Усе одно його не повернеш.

— Їдуть! Їдуть! — оглушливий крик рознісся над натовпом, підхоплений тисячею голосів.

Вітати свого повелителя зібралося мало не все населення Зарраґбана.

Я встала навшпиньки, намагаючись хоч щось розгледіти з-за широкого плеча охоронця: хоч я і стояла в першому ряду, як і належить майбутній родичці короля, але величезний воїн-дроу, який всюди тягався за мною, зараз відтіснив мене собі за спину. Чи то мене від короля прикривав, чи то короля від мене — я так і не зрозуміла.

Ось на околиці лісу з’явилися перші вершники. З такої відстані їх неможливо було розгледіти, але короля я вирізнила з натовпу відразу. Він мчав попереду своїх супутників на чудовому гнідому скакуні, і чорний плащ, ніби крила, розвивався в нього за спиною. Довге волосся кольору чорненого срібла куйовдив вітер, а на хижому обличчі темним багрянцем горіли очі. Він був майже точною копією старшого сина, тільки більш досвідчений, більш жорсткий і більш випробуваний долею.