6

Цієї ночі я довго не могла заснути. Усе крутилася в ліжку на зім’ятих простирадлах і думала. Згадувала все, що сталося зі мною з тієї миті, як опритомніла в Анторійському замку. Щось не складалося в цій картині, якийсь крихітний шматочок залишався недоступним моєму розумінню.

Я сповзла з ліжка, налила води в склянку з графина, що стояв на приліжковому столику, відпила трохи, намагаючись привести думки до ладу.

Ні, безумовно, щось проходить повз увагу, тільки що?

У мозок вперто билася якась думка, але я ніяк не могла зловити її за хвіст. Кожного разу, коли мені здавалося, що я вже близька до розуміння, щось відвертало мої думки, і я опинялася так само далека від ясності, як і раніше.

Не витримавши, я закуталася в халат поверх нічної сорочки та вислизнула в коридор. Як завжди, біля моїх дверей стояла озброєна варта. Я мигцем кивнула їм і попрямувала в бік бібліотеки. Один з охоронців рушив слідом за мною, інший залишився вартувати мої покої.

Невже вони і справді гадають, що хтось може зазіхнути на мене?

Зараз у палаці було так тихо, що найменший звук віддавався луною в цих нескінченних підземних коридорах. Ми з охоронцем здавалися безтілесними примарами, що летять у ночі, особливо я у своєму світло-рожевому халаті із широкими полами.

У бібліотеку я увійшла одна. У мого супутника не було доступу, і йому довелося задовольнитися місцем під дверима.

Сама не розумію, що змусило мене серед ночі блукати палацом. У цей час майже всі дроу залишали підземне місто й насолоджувалися життям на поверхні. А я, замість того, щоб спати або спробувати влитися в місцеве суспільство, стою посеред палацової бібліотеки й не второпаю, що мені тут потрібно.

Я пішла вздовж книжкових полиць, відсторонено читаючи написи на корінцях. Деякі книги світилися, привертаючи до себе погляд, інші — ніби глибше втискалися в полиці: перстень-артефакт і вночі знав свою справу.

Раптово мене ніби щось штовхнуло. Я завмерла, вдивляючись на полицю із забороненою літературою. Ні, книги я дістати не могла, але прочитати назви — цілком.

— «Природні стимулятори чоловічої сили та їхній вплив на різні раси», — вимовила напівпошепки.

Цікаво, що ця книга робить тут?

— Цікавитесь, нієро? — голос за спиною змусив мене підстрибнути й обернутися.

На мене дивився Айренір.

— Ви?! Що ви тут робите?

Принц дроу у своїй улюбленій чорній сорочці злився з кріслом, тому я не помітила його, коли проходила повз. І це мене розлютило. Скільки він уже спостерігає за мною?

— Ну, взагалі-то, я в себе вдома, — усміхнувся дроу. — А ось ви чому не в ліжку, дозвольте запитати?

— Не могла заснути, — буркнула, відвертаючись.

Айренір підійшов і став за моєю спиною. Відчувши жар його тіла, я напружено застигла. Декілька секунд він мовчки вивчав книгу, що мене зацікавила, а потім із глузуванням протягнув:

— Не хвилюйтеся, Найсвітліша, у мене з чоловічою силою все добре, тож стимулятори вам не знадобляться.

— Навіть не сумніваюся! — пирхнула у відповідь. — Але я тут не заради вас, можете собі не лестити.

— Можу я дізнатися, заради кого?

Він напружився. Ніби стіна між нами виросла. Я навіть відсахнулася, не витримавши того ментального холоду, який раптово розлився між нами.

— Я тут згадала дещо, — із сумнівом протягнула, не знаючи, чи варто в це когось вплутувати. — Коли мене везли з Анторійського замку, я випадково підслухала одну розмову між ельфійським магом і герцогом Каріоном. Не знаю, чи важливо це тепер, але вони хотіли, щоб я підсипала Еріонару якусь гидоту, керш, начебто…

Айреніра злегка пересмикнуло, коли він почув, що я називаю Повелителя на ім’я. Невже ревнує? Ця думка здалася мені такою безглуздою, що я ледь втрималася від дурної усмішки.

— Ви знаєте, навіщо їм підсипати щось асуру? — запитав він байдужим тоном.

— Не зовсім, але одна з верів мене просвітила. Річ у тім, що в замку я випила велику дозу любовного зілля, а укупі з кершем це повинно було звести Повелителя з розуму і змусити його перевтілитися прямісінько на шлюбному ложі…

Я не договорила, бо дроу вчепився мені в плечі, пропалюючи вогнем своїх очей, і здавлено прошипів:

— Що ж ти раніше мовчала!

Оце так! Я оторопіла.

— Вибачте, Найсвітліша, — він відступив, прибираючи руки за спину. — Те, що ви розповіли, дуже схоже на спробу вбити Повелителя Еріонара. Якщо це станеться, усі вери і дроу, що живуть на землях клану Блискавок, будуть беззахисні перед ельфами. Ми ще не оговталися від колишніх воєн і намагаємося жити в мирі один з одним.

Я здивовано втупилася в нього. Еге ж, а напад у лісі мені наснився.

Він продовжував, не помічаючи мого мовчазного питання:

— Повелитель оберігає кордони своїх територій і тих, хто на них мешкає. Але якщо його не стане, ситуація може докорінно змінитися. Чому ви не розповіли про це раніше?

— Забула, — я розвела руками. — Стільки всього сталося…

— Зрозуміло. Зараз я залишу вас, але будьте готові повторити свої слова в присутності мого батька. Я прошу вас бути свідком у цій справі.

— Обов’язково.

Він дійсно пішов, повернувши біля дверей такий же перстень, як у мене. Я залишилася одна і в знемозі впала в крісло, яке ще зберігало тепло його тіла.

Невже Еріонару і справді загрожує небезпека?

Струмінь холодного поту ковзнув моєю спиною.

Але ж ельфи попрямували до нього після відвідування верів! Якщо герцог Каріон так сильно хоче знищити цього асура, він не зупиниться перед невдачею, буде шукати інший спосіб домогтися успіху.

Асури практично непереможні, але в них теж є слабкі місця. Слабким місцем Еріонара була я, і герцог вирішив мною скористатися. Він не міг спланувати цього заздалегідь, адже ніхто не знав, хто дістанеться мені в чоловіки, але після обряду…

Пам’ятаю, він поводився якось дивно, немов людина, що поставила сотню, а виграла мільйон. Надто вже радісне очікування було в нього на обличчі, коли він відправляв нас із Деусом. Схоже, саме тоді він і почав будувати свої лиходійські плани.