8

У прохід між столами ступив Брейн у супроводі товаришів. Занадто серйозний, занадто зібраний, зовсім не схожий на того відчайдушного молодого чоловіка, поруч із яким я стояла в коридорі. Від нього надходили хвилі внутрішньої напруги, що вказували на те, що він тут не тільки заради того, щоб засвідчити повагу темному королю.

Наблизившись до трону, вери опустилися на одне коліно й низько схилили голови, підставляючи оголені шиї — жест довіри та покори. Хай там як, а альфа маленького села був набагато нижче за положенням, ніж той, хто сидів на троні.

— Вітаємо тебе, Брейноре Ер’Грейд із клану піщаних левів, — велично вимовив Даґгерт і жестом дозволив верам піднятися. — Що змусило тебе завітати в наші краї?

Альфа підвів на нього серйозний жовтий погляд і блиснув білозубою усмішкою:

— Радий бачити вас у доброму здоров’ї, Ваша Величносте! Мій візит не був запланований, це так, але у вас є те, що було викрадено з мого будинку.

Король насупився та обдарував нахабу важким поглядом, але той усе ще усміхався, ні трохи не переймаючись своїм збереженням.

— І що ж це? — обережно поцікавився Даґгерт.

— Скарб мого клану — Найсвітліша Ельсамін. Вона прийняла нашу присягу захисту та опіки і за давнім звичаєм є нірою мого клану.

Даґгерт невизначено хмикнув, кинувши на мене зацікавлений погляд, ніби я була смішним звірятком, що вкотре його здивувало. Мені коштувало великих зусиль сидіти спокійно, не виказуючи своєї зацікавленості, але серце билося в грудях спійманим птахом. Невже зараз Брейн зажадає мого повернення? Та ні, у коридорі він говорив так, ніби весілля — справа вирішена, тоді чого ж він домагається?

— Найсвітліша Ельсамін Тільнамінуер наша невістка. А ця присяга недійсна, оскільки нієра неповнолітня й не мала права брати на себе зобов’язання без схвалення свого опікуна. Тобто її чоловіка й мого старшого сина Айреніра.

— Майбутнього чоловіка! — заперечив Брейн.

— Чинного! — суворо вимовив король. — Шлюбний лист був підписаний мною, як представником нареченого, і владикою Леовереном, на той час одноосібним опікуном нареченої, разом із передачею всіх прав. Ви ж розумієте, що до повноліття жоден ельф не має права підписувати будь-які документи, приймати присяги та давати обітниці без дозволу свого опікуна? А в нас немає часу чекати так довго.

Мені здалося, що я невірно зрозуміла. Долоні вмить спітніли, коли я стиснула тканину сукні, намагаючись вгамувати тремтіння в пальцях.

Як же так?! Виходить, Леоверен і Даґгерт підписали шлюбний лист?! На Еретусі це однаково, що свідоцтво, видане в РАГСі — факт, який уже відбувся, а пишна церемонія вінчання в храмі лише барвистий додаток до офіційної частини.

Отже, юридично я вже є дружиною кронпринца! Але тоді чому він мовчав весь цей час?

Я крадькома кинула погляд на обличчя Айреніра — скам’яніле, зі щільно стиснутими губами.

Що він приховує? Що йому потрібно?

Каже, що кохає мене, а сам уникає, знає про шлюбний лист, але не наполягає на своїх правах. Селить мене в покоях своїх коханок, а сам б’є брата до крові за напад. Повертає Кіра з того світу й мовчить. Знає, що я вважаю його вбивцею, але не бажає нічого пояснювати.

Не розумію, що йому потрібно: моя ненависть чи подяка? Бажає, щоб я звинувачувала його або, навпаки, відчувала себе винною? Якби я тільки знала, чого він хоче!

— Шлюб не засвідчено. Шлюбні татуювання не проявилися, — зауважив Брейн звинувачувальним тоном.

— Затримка з консумацією виключно через неповноліття нареченої, — вивернувся Даґгерт.

Мене пересмикнуло. Мені вже було відоме значення цього слова.

Брейн на мить застиг, немов перетравлюючи почуте, але ось його погляд уперся прямо в очі кронпринца, і вер із натиском вимовив:

— Так нехай Його Високість як чоловік і опікун дозволить своїй дружині прийняти мою присягу ще раз.

Тепер уся увага була прикута до Айреніра. Той криво усміхнувся, втомлено прикрив очі та глухо вимовив:

— Як опікун, я визнаю колишню присягу дійсною. Я знаю, чого ти хочеш, Брейне, але Ельсамін не повернеться в клан. У вас немає магів для її захисту й навчання, але твої люди можуть залишитися тут і стати її особистою гвардією. Як тобі такий варіант?

Він, вочевидь, не бажав сперечатися. І Брейн, схоже, здогадався про це.

— Мої люди будуть охоронцями, — вер почав торгуватися.

— Твої люди не захистили її від гвардійців Мерільєна, — нагадав король. — Яка від них користь?

— Вери-охоронці використовують потужні артефакти, що захищають їх від магічного впливу, а в нашому клані їх немає, це так. Але прийнявши моїх людей в охорону ніри, ви будете зобов’язані повністю екіпірувати їх, хіба ні?

Я почула, як хтось скрипнув зубами: чи то Даґгерт, чи то його син.

— Це все, чого ти хочеш? — оманливо спокійним тоном поцікавився король.

— Ні, — Брейн знову сліпуче усміхнувся, — ще хочу знати, коли відбудеться весільна церемонія. А то, знаєте, у мене половина клану боїться пропустити цю подію.

Я побачила, як руки Айреніра із силою вчепилися в кручені підлокітники, залишаючи вм’ятини на темному дереві. Невже йому ненависна сама думка про це весілля? Тоді навіщо всі ці натяки на кохання — нічого не розумію! Це ж начебто я маю обурюватися!

— Дату весілля визначить Ельсамін, ти ж не проти, дитя моє? — Даґгерт вперся в мене попереджувальним поглядом. — Тільки не надто зволікай, не варто змушувати чекати наших дорогих друзів.

Це було вимовлено настільки двозначно, що я мимоволі похолонула, але потім згадала, що верам нічого не загрожує, і заспокоїлася.

— Так, Ваша Величносте, ми обговоримо дату з моїм чоловіком, — і я нагородила Айреніра вбивчим поглядом.

Мій новоспечений чоловік сидів наче статуя, але я вже подумки будувала плани помсти, відводячи йому в них роль головного страждальця.

Якщо вже я не можу вимагати відповіді негайно, то ніщо не завадить мені витрусити з нього правду після всіх цих церемоній. Тепер йому не відкрутитися від розмови: нехай спробує пояснити все, що тут відбувається!