9

Два дні потому я вдесяте форсувала палац у пошуках Айреніра, але цей мерзотник мов крізь землю провалився. Ми не бачилися відтоді, як король розпустив збори і висловив бажання відпочити. Я боялася, що Даґгерт залишить мене біля себе, але йому вистачило розуму дозволити мені повернутися до своїх покоїв.

Після вечері я почала розшукувати кронпринца, щоб влаштувати йому допит. Але його не було ні в апартаментах, ні в бібліотеці, ні в тренувальному залі, ні в зброярні, ні в загоні для грифонів. Ні в сотні інших місць, де він мав звичку перебувати. Ніхто зі слуг не міг відповісти мені, де він, і я почала хвилюватися, чи вже не сталося з ним чого. Думала навіть піти до короля, але відкинула цю ідею як мало здійсненну: Його Величність ночами розважався польотами на грифонах, а мене з палацу в такий час не випускали.

Втомившись блукати ледь освітленими підземними галереями, я завернула за черговий поворот і втомлено сповзла по стіні. Моя охорона так і залишилася стояти біля дверей спальні, адже розумна я вирішила більше не грати за правилами й потихеньку втекла з допомогою маленького порталу в сусіднє приміщення. Хоч я й не могла вийти з палацу, але з кімнати в кімнату спокійно переміщалася.

Звичайно, маги відчули зміну фону, але я не робила таємниці з того, де перебуваю. Сподіваюся, у них вистачило розуму второпати, що я хочу побути на самоті, але хай там як, зараз за мною ніхто не стежив.

Я саме обмірковувала список питань і претензій, який зачитаю своєму чоловічку, коли ледь чутні голоси змусили мене стрепенутися.

Озирнувшись, зрозуміла, що перебуваю недалеко від вхідного порталу для нижчих чинів, і зараз біля нього відбувається якесь ворушіння.

Прислухалася до приглушених відстанню голосів — почутого виявилося достатньо, щоб зрозуміти: до палацу прибув гонець із кордону, швидше за все, саме з фортеці Рох, і він привіз лист від молодшого принца. Судячи зі швидких кроків, що луною віддавалися під склепіннями підземних переходів, гонець дуже поспішав.

Я не ризикнула йти за ним, але жіноча цікавість штовхнула мене ближче до вартових. Тихо дихаючи й ловлячи найменші звуки, навшпиньки рушила в бік порталу, який був під охороною. Вартові дроу схвильовано перемовлялися між собою, обговорюючи останні новини, які повідомив їм гонець.

— Давненько в нас нічого подібного не траплялось, — говорив один стривоженим тоном, — невже знову війна?

— Та яка війна, усього лише напад на фортецю! — обурювався інший. — У цих орків духу не вистачить воювати з нами. Ось побачиш, їх швидко притиснуть, буде їм непереливки!

— Ось і я кажу, — пролунав третій голос, — ельфи помилували цих тварюк, загнали на північ, а треба було вирізати вщент. Зараз би жили й турбот не знали, а тепер гадай — війна, не війна — тьху!

— Таким, як ти, тільки всіх повирізати, — перебив перший. — Ось покличуть на кордон, там і покажеш свою відвагу, а поки он за порталом стеж, а то хіба мало що…

Я обережно відступила в тінь. Прості вояки, що стояли на варті, з маленьким магічним резервом, якого вистачить хіба на кілька побутових заклинань, не змогли відчути мене. Але підслухана розмова стривожила і злякала.

Якщо орки і справді напали на прикордонну фортецю, це цілком може стати початком нової війни в цьому світі. У королівстві дроу довго панував спокій, але, схоже, йому настає кінець.

Я попрямувала до своїх апартаментів, сподіваючись відправити одного з охоронців на пошуки магістра Ґарвейна. Якщо вже не можу знайти Айреніра, то нехай хоч маг пояснить мені, що тут відбувається!

***

Так сталося, що до своїх апартаментів я не дійшла, тому що, ступивши за черговий поворот, побачила знайому фігуру в темному одязі.

«Ага, — промайнула думка, — ось і наш красень!» Всередині назрівало дивне роздратування навпіл зі злістю.

Кронпринц стояв посеред галереї, оточений солдатами з особистої гвардії, і розмовляв із незнайомим дроу в зім’ятих обладунках, покритих засохлими плямами бруду і крові. Гість виглядав настільки виснаженим, що насилу тримався на ногах. Мабуть, це й був той самий гінець, про якого згадували вартові.

Я побачила, як він передав Айренірові лист у невеликому тубусі з магічною печаткою. Дивно, чому знадобився саме такий спосіб передачі послання? Чому не магічний вісник або дзеркало зв’язку?

Поки я наближалася, кронпринц встиг прочитати послання і тепер на його обличчі відбилися хвилювання і тривога. Це змусило мене насторожитися: як це так, завжди незворушний дроу раптом розхвилювався? Отже, дійсно сталося щось незвичайне.

— Ваша Високосте, — я наблизилася до натовпу навколо Айреніра, — ви можете приділити мені хвилинку уваги? Нам треба поговорити.

Він окинув мене порожнім поглядом і пробуркотів:

— Не зараз, нієро, не зараз…

Айренір наполегливо і далі звертався до мене як до незаміжньої, хоча його батько зрозуміло натякнув на мій статус.

— Щось сталося?

— Сталося, — він із затримкою кивнув, — але це не те, про що ви мусите хвилюватися. Ідіть до себе й не блукайте одна палацом. Оррен, проведи нієру в її покої.

Принц уже розвернувся, збираючись втекти від мене, але цього разу я не дозволила йому це зробити.

Скільки днів я провела в ступорі, оплакуючи свою нелегку долю, коли зрозуміла, що вся моя магія безсила перед захистом палацу! Я не могла створити портал назовні, не могла вирватися з цього підземелля й повернутися на поверхню, не могла втекти. Я опустила руки, впала в депресію й покірно виконувала все, що від мене вимагали.

Але тепер цьому прийшов кінець. Нехай наш шлюб поки тільки на папері, але він є й, згідно з ним, я — дружина кронпринца. А це означає, що в мене в Тор-на-Дун є не тільки обов’язки, а і права. І час починати ними користуватися!

Наздогнавши свого чоловіка, я вчепилася йому за рукав і з натиском вимовила:

— Вже не нієра, а ніра. Або ви будете заперечувати мій статус заміжньої жінки?