Наречена на заміну-2

11

Цієї ночі я довго не могла заснути. Все крутилася в ліжку на зім'ятих простирадлах і думала. Згадувала все, що сталося зі мною з того самого моменту, як опритомніла в Анторійському замку. Щось не складалося у всій цій картині, якийсь крихітний шматочок залишався недоступним моєму розумінню.

Я сповзла з ліжка, налила води в склянку з графина, що стояв на приліжковому столику, відпила трохи, намагаючись привести думки в порядок.

Ні, безумовно я щось пропускаю, тільки що?

У мозок вперто билася якась думка, але я ніяк не могла зловити її за хвіст. Кожен раз, коли мені здавалося, що я вже близька до розуміння, щось відволікало мої думки, і я виявлялася так само далека від ясності, як і раніше.

Не витримавши, я закуталася в халат поверх нічної сорочки та вислизнула в коридор. Як завжди, біля моїх дверей стояла озброєна варта. Я мигцем кивнула їм і попрямувала в бік бібліотеки. Один з охоронців рушив слідом за мною, інший залишився вартувати мої покої.

Невже вони і справді гадають, що хтось може зазіхнути на мене?

Зараз у палаці було так тихо, що найменший звук віддавався луною в цих нескінченних підземних коридорах. Ми з охоронцем здавалися безтілесними примарами, що летять в ночі, особливо я в своєму світло-рожевому халаті з широкими полами.

У бібліотеку я увійшла одна. У мого супутника не було доступу, і йому довелося задовольнитися місцем під дверима.

Сама не знаю, що змусило мене серед ночі тинятися по палацу. У цей час багато мешканців залишали підземне місто і насолоджувалися життям на поверхні. А я, замість того, щоб спати або спробувати влитися в місцеве суспільство, стою посеред палацової бібліотеки і не розумію, що мені тут потрібно.

Я бездумно пішла вздовж книжкових полиць, відсторонено читаючи написи на корінцях. Деякі книги світилися, привертаючи до себе погляд, інші - ніби глибше втискалися в полиці: перстень-артефакт і вночі знав свою справу.

Раптово мене ніби щось штовхнуло. Я завмерла, вдивляючись на полицю із забороненою літературою. Ні, книги я дістати не могла, але ось прочитати назви – цілком.

- «Природні стимулятори чоловічої сили і їх вплив на різні раси» - вимовила напівшепотом.

Цікаво, що ця книга робить тут?

- Цікавитесь, ніеро? - голос за спиною змусив мене підстрибнути і обернутися.

На мене дивився Айренір.

- Ви?! Що ви тут робите?

Принц дроу в своїй улюбленій чорній сорочці злився з кріслом, тому я не помітила його, коли проходила повз. І це мене розлютило. Скільки він вже спостерігає за мною?

- Ну, взагалі-то, я у себе вдома, - посміхнувся дроу. - А ось ви чому не в ліжку, дозвольте запитати?

- Не могла заснути, - буркнула, відвертаючись.

Айренір підійшов і став за моєю спиною. Відчувши жар його тіла, я напружено застигла. Декілька секунд він мовчки вивчав книгу, що мене зацікавила, а потім з глузуванням протягнув:

- Не зважайте, Прекрасна, у мене з чоловічою силою все добре, так що стимулятори вам не знадобляться.

- Навіть не сумніваюся! - пирхнула я - але я тут не заради вас, можете собі не лестити.

- Можу я дізнатися, заради кого?

Він раптом напружився. Ніби стіна між нами виросла, я навіть відсахнулася, не витримавши того ментального холоду, який раптово розлився між нами.

- Я тут згадала дещо, - з сумнівом протягнула, не знаючи, чи варто в це когось вмішувати. - Коли мене везли з Анторійського замку, я випадково підслухала одну розмову між ельфійським магом і герцогом Каріоном. Не знаю, чи важливо це тепер, але вони хотіли, щоб я підсипала Еріонару якусь погань, керш начебто...

Айреніра злегка пересмикнуло, коли він почув, що я називаю Повелителя по імені. Невже ревнує? Ця думка здалася мені такою безглуздою, що я ледь втрималася від дурної посмішки.

- Ви знаєте, навіщо їм підсипати щось асуру? - запитав він начебто - байдужим тоном.

- Не зовсім, але одна з вірів мене просвітила. Справа в тому, що в замку я випила велику дозу любовного напію, а укупі з кершем це повинно було звести Повелителя з розуму і змусити його обернутися прямісінько на шлюбному ложі...

Я не договорила, бо Темний вчепився мені в плечі, пропалюючи вогнем своїх очей, і напівзадушено прошипів:

- Так що ж ти раніше мовчала!

Оце так! Я оторопіла.

- Вибачте, Прекрасна, - він відступив, прибираючи руки за спину. - Те, що ви розповіли, дуже схоже на спробу вбити Повелителя Еріонара. Якщо це станеться, всі віри і дроу, що живуть на землях клану Блискавок, будуть беззахисні перед ельфами. Ми ще не оговталися від колишніх воєн і намагаємося жити в мирі один з одним.

Я здивовано втупилася на нього. Агеж, а напад в лісі мені наснився.

Він продовжував, не помічаючи мого мовчазного питання:

- Повелитель зберігає межі своєї території і тих, хто на ній живе. Але якщо його не стане, ситуація може докорінно змінитися. Чому ви не розповіли про це раніше?

- Забула, - я розвела руками. - Стільки всього сталося...

- Зрозуміло. Зараз я залишу вас, але будьте готові повторити свої слова при моєму батькові. Я прошу вас бути свідком у цій справі.

- Обов’язковоо.

Він дійсно пішов, повернувши біля дверей такий же перстень, як у мене. Я залишилася одна і в знемозі впала в крісло, ще зберігало тепло його тіла.

Невже Еріонару, і справді, загрожувала небезпека?

Струмінь холодного поту ковзнув по моїй спині.

Але ж ельфи попрямували до нього після відвідування вірів! Якщо герцог Каріон так сильно хоче знищити цього асура, він не зупиниться перед невдачею, буде шукати інший спосіб домогтися успіху.

Так, асури практично непереможні, але у них теж є слабкі місця. Слабким місцем Еріонара була я, і герцог вирішив мною скористатися. Він не міг спланувати цього заздалегідь, адже ніхто не знав, хто дістанеться мені в чоловіки, але після обряду... Так, він поводився якось дивно, немов людина, що поставила сотню, а виграла мільйон. Надто вже помітне передчуття було у нього на обличчі, коли він відправляв нас з Деусом. Схоже, саме тоді він і почав будувати свої лиходійські плани!



Аліна Углицька

Відредаговано: 21.08.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись