Розділ 10

АЙЛІН

– Ну чому? – я перебирала у шафі одяг і нила Каті в телефон.

– У мене завтра перший день. Мені треба гарно відпочити.

– Як я буду без тебе? Той Андрій 100% припреться, а Даня як завжди підчепить когось і змиється ще до другої. Ну будь ласочка!

Та Катя знову відмовила і цього разу аж занадто категорично. Я зрозуміла, що більше не варто намагатися.

– Взагалі не розумію, як ти могла дозволити йому переночувати у себе?

Я сама цього досі не розумію. Просто іноді мої вчинки неможливо пояснити.

– Не знаю, але цей придурок вже проговорився Владу і він не у захваті.

– Якщо чесно, іноді ваша поведінка кричить про те, що ви не просто друзі.

– Ми просто друзі, – впевнено повторюю сотий раз, я втомилася від цього.

Вона ж чудово знає мою історію і як я ставлюсь до стосунків. Я ніколи не підпущу до себе жодного хлопця, найближчі роки так точно. Просто з Владом комфортно. Ми можемо тиждень чи місяць взагалі не спілкуватися, а потім затусити десь. А можемо не розлучатися добами, і це також нормально для нас. Я слухаю його розмови про автомобілі, дівчат та дивлюсь з ним матчі  Металурга в +7 на стадіоні. А він одного разу обходив зі мною чотири торгові центри у пошуках сукні. При цьому ми не винні один одному абсолютно нічого і не обтяжуємо нас всякими типовими для стосунків проблемами.

– Так-так, звісно. Так що він говорив?

– Що я мала зателефонувати йому, а не дозволяти Андрію залишатися в мене.

– Чому ти цього не зробила? – так, по голосу чую, вона теж не в захваті.

– Я не знаю! – кричу їй у слухавку і кидаю на підлогу одну зі своїх суконь. – Не знаю! Він просто лишився, заснув на дивані. Ми поснідали в тиші під «Що було далі» і все, – я падаю на ліжко, де розкидана купа одягу.

– Ідіотська ситуація.

– Що він хоче від мене? В перші ж хвилини нашого знайомства ми дали зрозуміти, що дратуємо один одного і не маємо бажання спілкуватися, навіть у спільній компанії друзів.

– Може ти йому подобаєшся? Або він просто хоче переспати з тобою.

– Так, другий варіант звучить більш переконливо, – погоджуюсь я.

Отже, Катя відмовилася йти на вечірку. Ми попрощалися і я продовжила шукати, що одягнути. переміряла купу одягу, викинула у смітник чотири плаття і одні джинси. Нервів на все це не вистачало.

Та пішло воно все до біса! Одягну чорні джинсові шорти, білу майку і візьму блакитну джинсовку. Звісно, хотілося б одягнути щось більш звабливе і стильне. Але сьогодні залишу образ «сексуальної стерви» Валерії. О, Валерія! Відчуваю, що мене чекає незабутня ніч.

Вдягаюся, сушу волосся і вирівнюю його. Якщо з одягом не вийшло, то макіяж точно буде супер. В такі моменти я несказанно вдячна родичам за свої темні очі з довжелезними віями. І, мабуть, на цьому все. Малюю гострі стрілки та наношу туш. Більше, більше туші!

Шукаю босоніжки на височенних підборах, коли у двері подзвонили. Я здригаюся, раптом, це Чедневський. Тільки цього мені бракувало. Відчиняю двері, на порозі стоїть Даня.

– Привіт, мала, – він заходить в квартиру і обіймає мене. – Чому така перелякана?

– Не можу підібрати взуття, – брешу я.

– Ага, точно. Готовий поставити на те, що ти просто не можеш їх знайти, – сміється він.

– Точно, – посміхаюсь я.

Нарешті з згадую, що їх взувала Катя на останню вечірку. Отже, вони мають валятися десь в сумці. Знаходжу їх і я готова йти.

– Виглядаєш круто, – зауважує Даня, коли я фарбую губи біля дзеркала.

– Ага, бачу, – посміхаюсь я і ми вирушаємо в клуб.

В таксі ми хочемо заїхати до Каті і силоміць витягнути її з нами в клуб. Наче прочитавши наші думки, отримую повідомлення від неї зі словами: «Що б ви не придумали, я не піду. Гарно провести вам ніч. Завтра все розкажеш».

Тому ми їдемо одразу в клуб.

Заходимо в середину без проблем, адже, тут нас знає вся охорона. Один із них, Макс, втішав мене п’яну, коли я розійшлася зі своїм колишнім. Він напоїв мене кавою, вислухав всю мою маячню і викликав таксі до дому. Тоді він сказав щось на кшталт того, що я занадто класна для усього цього лайна і мені варто просто насолоджуватися життям. І, чорт забирай, це було найкраще з того, що я чула в той період свого життя.

– Ласкаво просимо. Я вже почав хвилюватися, коли не побачив тебе на учорашній вечірці, – сказав він на вході.

– Вчора я працювала на весіллі. Вся ця романтика так виснажує, – посміхнулася я.

Всередині було дійсно багато народу. Аби мені довелося шукати Даню тут, навряд мені б це вдалося. Тому, ми йдемо до бару і замовляємо собі випити.

– Колу без нічого? – посміхається мені бармен.

– Саме так, – посміхаюсь у відповідь і даю йому п’ять.

Даня замовляє джин з тоніком.

– Запалимо сьогодні!