Розділ 19

АЙЛІН

Розплющую очі і дивлюся на екран мобільного – 06:30.

– Блін, – я швидко піднімаюсь з ліжка. Проспала звісно не сильно, всього хвилин 20.

Вмикаю музику (нехай пробачать мене сусіди). Починаю діставати одяг. За вікном яскраво світить сонце, вже о восьмій там буде справжнє пекло. Вирішую вдягнути нову чорну спідницю, що купила вчора, чорний топ і зверху напівпрозору блузку в чорний горох з довгими рукавами-ліхтариками. Дивлюся в дзеркало – виглядає аж занадто добре для першого дня в семестрі. Волосся збираю в низький прямий хвіст. Роблю натуральний макіяж в пастельних відтінках. Так швидко і вдало водночас я ще не збиралась. Так, часу на каву не лишається, але нічого, куплю біля універу. Вдягаю неймовірно стильні чорні туфлі-човники.

Швидко збираю в сумочку телефон, кредитку, готівку на проїзд і сонцезахисні окуляри. Біжу на зупинку о 7:20 і чекаю на свій автобус. Саме Телефонує Катя.

– Ну що ти там?

– Не завела будильник і трохи проспала, але я вже на зупинці.

– Добре, займу тобі місце.

– Я встигну до початку, ще за кавою забіжу.

– Я в черзі за зошитом і ручкою для конспекту, тобі також візьму.

– Ти найкраща. Все, їде автобус. Побачимось на занятті, – прощаюсь я і відключаюсь.

Виходжу на зупинці біля університету й одразу йду в кав’ярню поруч за кавою. Беру собі подвійне американо з молоком і лате для Каті. У мене ще 10 хвилин в запасі.

– Новий рекорд, – говорю сама до себе, коли дивлюсь на наручний годинник. Не поспішаючи йду на пару. На першому поверсі зустрічаю Катю, яка теж йшла на заняття. Віддаю їй лате і ми підіймаємось на 3 поверх нашого корпусу. За розкладом у нас сьогодні тільки дві пари: один предмет за спеціальність і другий – дисципліна за вибором. Якщо чесно, два минулі роки мені подобався універ тільки за це. Дисципліни за вибором були дійсно захоплюючими, викладачі чудово вели свої предмети і було справді цікаво вивчати це. Тому і цього семестру я сподіваюсь на так само цікавий курс за вибором.

Ми піднялися до аудиторії і зайняли другу парту навпроти викладацького столу. Я намагалася вмовити Катю сісти десь на останню парту, але вона була невблаганною. Отже, восьма ранку, я сиджу на першій парті, перед нами ніхто так і не сів. Добре, що викладач вийшла на кафедру одразу як відчинила нам аудиторію. Я хоча б змогла допити свою каву.

Ці 1:20 тягнулись дуже повільно. Я ледь дочекалась дзвінка, а коли він нарешті пролунав, то однією з перших вийшла звідти. Катя лишилася говорити з викладачем стосовно індивідуальних, а я чекала її в коридорі. Цікаво, Даня буде сьогодні? Якщо я не помиляюсь, то наступна пара у нас спільна. Ми завжди обирали однакові дисципліни за вибором, ще з першого семестру другого курсу. І цього разу ми не зраджували традиції.

Катя вийшла з усмішкою. Викладач пішла їй на зустріч. Я визвалась провести її на автобус до роботи.

– На твоїх підборах тільки підніматися сходами туди-сюди, – зауважила вона.

– Нічого страшного, заради тебе готова хоч цілий день бігати в них.

Я взяла подругу під руку і ми спустилися вниз. Я провела її на автобус. На зупинці мій телефон почав розриватися від дзвінків. Це був Даня.

– Звісно буду. Якщо вже на те пішло, то я в університеті з 8 ранку. Тому просто мовчки займи мені місце, – сказала я і відключилась. Він ще щось хотів додати, але я вже скинула дзвінок.

– Ну все, біжи, – сказала Катя, коли здалеку ми побачили її автобус. – Потім розкажеш мені як тобі викладач і сам курс, – ми попрощались і вона поїхала, а я повернулась у свій корпус.

Зайшла в хол і хотіла підніматися до аудиторії, як раптом  чую:

– Алчевська, стояти, – це була куратор моєї групи, Олена Михайлівна.

Я зупиняюсь, натягую на обличчя посмішку і повертаюсь до неї. Зараз почнеться.

– Як справи? – посміхаючись, питає вона. – Прогулювати збираєшся в цьому семестрі?

– Ви що, Олена Михайлівна. Звісно ні, останній курс, відповідальний момент, – намагаюсь придати голосу якомога більшої серйозності.

– Ага, ну звісно, – та вона мені не повірила. – Дивись мені, Алчевська, щоб більше мені не доводилося прикривати тебе перед деканатом. Яка зараз пара?

– Основи медіа-маркетингу.

– Курс за вибором?

– Саме так, – посміхаюсь я.

– Ну хоч тут я можу бути спокійна, що ти точно не прогуляєш. Ти мене почула, – попереджає вона.

– Звісно, Олена Михайлівна. Все буде добре.

– Ой, чомусь я тобі не вірю. Ну добре, біжи, – говоре вона і так само як і я поспішає на своє заняття.

Я швидко піднімаюся на верх, поки вона не згадала ще чогось і не почала мене повчати. Вона класний викладач і чудова людина. Але я часто пропускаю заняття, а вона не любить отримувати за це, як мій куратор. А так то у нас прекрасні стосунки.

 На другому поверсі мені знову телефонує Даня.

– Та я вже біля аудиторію, – на цих словах я заходжу в середину. Багато місць вже зайняті.