Розділ 21

АНДРІЙ

– Негайно зупини машину і висади мене, – кричить Лія на пасажирському сидінні.

Злість переповнює мене. Я лише сильніше тисну на газ і ми мчимо по нічній дорозі. Везу її до себе додому. Там вона точно нікуди не втече від  мене. Я ще за жодною не бігав так, як за нею. Вона постійно все ускладнює, провокує мене, а потім звинувачує в усьому. Прийшов час покласти цьому кінець. Або вона здасться і буде моєю, або я пошлю все під три чорти і вона сама приповзе до мене. У будь-якому разі, вона стане моєю.

Я звертаю і за хвилину зупиняюсь біля будинку, де винаймаю квартиру. Виходжу з машини і йду до неї. Та я навіть не встиг на два метри підійти, як вона вискочила з машини і облила мене матом з ніг до голови.

– Охолонь! – кричу їй я.

– Йди до біса, Чед! – я отримую ляпас по обличчю.

Від несподіванки я відшатуюсь назад.

– Ще раз наблизишся до мене чи дозволиш собі щось подібне цьому, – вона киває в бік машини, – я заявлю на тебе. Так, дякуючи зв’язкам татка навряд тебе посадять, але до Києва повернутися точно змусять, – не чекаючи на відповідь від мене, вона розвертається і йде геть.

Я йду за нею.

– Дистанція, кінчений ти виродок! – кричить вона.

– Ти дійсно думаєш, що це подіє на мене? – сміюсь я й так само продовжую йти.

Тут вона різко зупиняється і підходе до мене.

– Чого ти хочеш від мене? Чому причепився? Серед тисяч дівчат, чому саме мені не даєш спокійно жити? Для чого весь цей цирк, Андрію? – Лія дивилася на мене поглядом сповненим злістю та безсиллям.

Це настільки спантеличило мене, що я мовчки стояв мов вкопаний. та  швидко прийшов до тями і сказав:

– Тебе.

Вона зітхає і відводить погляд кудись в бік. Потім знову дивиться на  мене, тільки вже роздратовано.

– Послухай мене, – починає вона, – те що було між нами, нічого не означає. Поглянь на нас збоку, це навіть смішно! Ні з того, ні з сього, неймовірно заможний, привабливий і успішний серед дівчат хлопець випадково зустрічає на вечірці абсолютно таку ж дівчину, якими він користується і викидає геть. Але чомусь цього разу він вчиняє інакше. Агов! Без жодного натяку чи необхідних для цього обставин, ти починаєш бігати за мною, а я  то привітна, то готова вбити тебе власноруч. Це схоже на сюжет дешевого фільму, Чед.

– Айлін…

– Ні. Що б це не було, не треба. Це вже переходе усі межі, – вона поправляє волосся і хоче йти, та моя рука зупиняє її.

– Можливо, ти маєш рацію. Але як ти не розумієш, що мені подобається цей як ти виразилася «дешевий сценарій». І своїми діями ти ще більше розпалюєш в мені вогонь, – я все ще тримав її за руку.

– Але не в мені, – вона повільно звільняється від моєї руки. – Після Києва ми навіть друзями бути не можемо. Це все рівно, аби я з Данею переспала чи Владом.

Я мовчав.

– Тому облиш це, Чед. І мене разом з тим, – вона розвернулася і пішла.

У світлі ліхтарів я бачив, як вона дістала мобільний і викликала таксі. Авто приїхало дуже швидко. Вона поїхала, залишивши мене стояти у дворі. Я піднявся до квартири. Відчинив вікно і дістав пачку з сигаретами. Стоячи у темряві біля вікна, я обдумував ситуацію в якій опинився. Лія мала рацію, це дійсно абсурдно. Не варто було зриватися з Києва і їхати сюди, кидати університет, престижне стажування і своє звичне життя.

В темряві лунає телефонний дзвінок. Я дістаю телефон, це був Влад.

– Слухаю.

По той бік лунала гучна музика і голос Влада. Він сміявся і говорив до когось.

– Алло? – він нарешті згадав, що телефонує мені. – Чед, ти вже відвіз Лію?

– Можна й так сказати, – я закурив наступну сигарету.

– Вона ще з тобою?

– Ні, сама поїхала.

– Тоді чому ти ще досі не тут? – незв’язно запитує Влад.

– Їду.

Викликаю таксі. Настрій після розмови з Лією відстійний настільки, що сьогодні я нап’юся до втрати пам’яті. За хвилин 10 я під’їхав до клубу. Знайому компанію не довелося довго чекати. Вони сиділи за звичним столиком, в кінці зали. Там була і Валерія, і її горе-залицяльник. Вочевидь, інтерес о нього вона вже втратила, бо відверто ігнорувала його. Це навіть я помітив з перших секунд моєї появи.

– Чед, ну нарешті, – протягнув Влад. – Скільки можна на тебе чекати, – він був досить п’яним.

– Ти мав одразу поїхати з нами, – обізвався Жека.

– Зрештою, він тут, – Лєра солодко посміхнулася і вказала на місце біля неї.

Це саме те, що мені зараз необхідне. Вона як ніхто допоможе мені забутися. Тому, не довго думаючи, я сідаю біля неї. Дівчина простягає мені склянку з алкоголем, я не відмовляюся.

– Вау, ми сьогодні всі на таксі, – Влад підносить свій келих до мого.

Час повз занадто повільно. Я пив і пив, але алкоголь все ніяк не діяв. Келих за келихом, та все марно.