Глава 1

Ліна

Пройшов ще один день. Зараз ми з Катею сидимо в кімнаті гуртожитка і обираємо, що одягнути на вечірку. Точніше, вона носиться від шафи до ліжка, не знаючи, яку сукню обрати.

-Бери червону, вона підходить до твого рижого волосся.

-Думаєш?

-Впевнена. 

-Може ти теж одягнеш щось кольорове, а то як на поминки зібралась. 

Я оглянула себе в дзеркалі. На мені була чорна сукня вище колін, з розрізом на нозі та відкритим верхом. Волосся як завжди пряме та розпущене. З взуття я обрала чорні ботфорди. На верх накинута шкіряна куртка, і так, теж чорна. 

-Не розумію, що тобі не подобається. 

-Не подобається те, що моя подруга, наче крижана королева, не підпускає до себе нікого та не вірить людям. 

-Кать...ти ж знаєш. 

-Так, вибач, просто я не можу дивитися, як ти страждаєш. 

-Все добре, а тепер піднімай свою п'яту точку і одягайся, я викликаю таксі. 

-Так, сер. 

І ми обоє заливаємось сміхом. Є тільки кілька людей, поруч з якими я справжня, і Катя одна з них. Решта бачать лише маски, які я одягаю. Мені приходить сповіщення, що таксі вже приїхало і ми спускаємося на вулицю. Кілька хвилин і вже стоїмо під будинком, де вечірка в самому розпалі. Заходимо всередину і я зустрічаюсь поглядом з Владом. Він посміхається та йде мені на зустріч. 

-Привіт, красуні. 

Обіймає мене за плечі і веде в середину будинку. 

-Ліна, пам'ятаєш я тобі розповідав про свого друга? Він сьогодні повернувся і я хочу вас познайомити. 

-Це той, який Діма? 

-Так. 

Я беру стакан з якимось напоєм та прямою за ним. Він підходить до якогось хлопця, щось йому говорить і той повертається, адже до цього стояв до нас спиною. Я ледь не впустила стаканчика з рук і зараз шоковано дивиллюся на обличчя, яке колись вважала рідним. 

Не можу повірити своїм очам...Чому саме він? Чому саме тут? Але про це я подумаю пізніше. Я не повинна показувати йому свої почуття, які так старанно приховувала всі ці роки. Цей погляд і я мимоволі згадую нашу першу зустріч. Ще тоді я не знала, що та зустріч поділить моє життя на "до" і "після". 

Три роки тому... 

Серпень. Останні дні перед навчанням. Перший курс. Я вибігла з гуртожитка і пішла в сторону кафе, де на мене мали чекати подружки. Я вже добряче запізнювалася, тому з ходьби перейшла на біг. Поворот, і я врізаюся в когось. 

-Ти бачиш, куди йдеш?!

-Вибачте, я не навмисно. 

На мене сердито дивиться хлопець. На вигляд йому близько двадцяти років, одягнений в білу кофту, на якій тепер була пряма від кави, чорну косуху та такого ж кольору джинси. Блакитні очі та чорне волосся, цікаво. 

-Не навмисно вона, через тебе я розлив каву на себе. 

-Я ж вибачилася, можливо це Вам варто бути обережніше і не носити каву з відкритим стаканчиком. 

-Він був закрийтий до тих пір, поки в мене не врізалася одна ненормальна. 

-Це я ненормальна?! Покидьок. 

Розвернулася і, не чекаючи відповіді, пішла. Не дарма кажуть, що зовнішність оманлива.