Глава 2

Ліна

Пересилюючи себе, я натягую посмішку та протягую руку. 

-Ліна. 

-Діма, дуже приємно, Влад про Вас багато розповідав і я радий, що ми нарешті познайомились. 

Він її тисне і від дотику у мене проходить електрика по всьому тілу. Здається, навіть Влад помітив, як повітря згустилося навколо нас. 

-Не можу сказати того ж. 

Говорю, забираючи руку. 

Здивований? Не очікував від мене такого? Думав, я розтану від одного твого погляду? Помиляєшся. Можливо раніше я тонула в цих очах, але не зараз.

Говорю Владу, що відійду на пошуки Каті та прямую на вулицю, впевнившись, що вона не сумує. Знаходжу укромне містечко та дістаю сигарету. Так, я курю. Не часто, але в деяких ситуаціях мені це просто необхідно. Для мене дим не роз'ясняє розум, як робить для багатьох. Він приглушує серце, яке хоче вистрибнути з грудей, кинутися назад в будинок і хоча б на хвилинку знову побачити його. 

Чую кроки позаду. В ніс вдаряє знайомий аромат. Це він. 

-Раніше ти не курила. 

Я не реагую, відчуваю, що він стоїть позаду, та не лише кілька сантиметрів розділяють нас, а й величезна діра в моєму серці, яку зробив ти. 

-Це тебе не стосується. 

-Ти змінилася. 

-Повторюю, це тебе не стосується. 

Розвертаюся, щоб піти, але він не дає, в останній момент вхоплює за руку, хоче подивитися в очі. І я дозволяю, але він там бачить лише байдужість. Більше не може прочитати мене по очах. Хочу піти, але не пускає. 

-Що ти хочеш? 

-Твоє волосся....нащо ти це зробила?

-Ти мені ніхто, щоб я перед тобою відчитувалася, ти більше не маєш на мене ніякого права. 

Вириваю руку і йду. Не на вечірку, просто йду, не хочу його ні чути, ні бачити. Це ні чим хороший не скінчиться. Кожного разу, коли я пускаю його до свого серця, з нього залишаються лише руїни. 

Спогади...вони знову і знову лізуть в мою голову, переносячи мене в минуле...минуле, де я була щаслива.

Три роки тому...

Ми сидимо і дивимося фільм. Я поклала голову йому на плече, а він грався з моїм кучерявим волоссям, намотуючи його на палець. 

-Обожнюю твої локони. Ніколи не випрямляй їх, вони прекрасні. 

Шепотів він мені на вухо. 

-Не буду. 

Посміхаюся, ще більше зариваючись в його обійми. 

 мене з дитинства кучеряве волосся і воно закручується в локони, які він обожнював. Мені теж подобалося моє волосся, тому не знаю, що керувало мною в той момент, коли я вирішила зробити ламінування. Мабуть, це була образа. Мені хотілося змінитися, стати іншою, знищити в собі все, що він так любив. І я знищила, а він, сам того не розуміючи, підштовхнув мене. 

Діма

Я повертаюся і зустрічаюся з сірими очима... Скільки років однотонних, сірих днів, скільки випитих пляшок алкоголю та зкурених сигарет, скільки безсонних ночей в спробах забути її, і ось вона знову стоїть переді мною. Посміхається, як ні в чому не бувало і протягує руку для знайомства. 

-Ліна. 

Хочеш погратися? Окей, я підіграю тобі. 

-Діма, дуже приємно, Влад про Вас багато розповідав, і я радий, що ми нарешті познайомились. 

Тисне руку і повітря намагнічується. 

-Не можу сказати того ж. 

Вириває руку. Сердишся? Тікаєш? Ні, цього разу я тебе не відпущу. 

Влад пішов до інших гостей, а я попрямував за нею. На мить загубив її у натовпі, але в останній момент побачив чорну тінь на вулиці....раніше вона не курила, й не раз казала, щоб я кинув, адже це шкодить здоров'ю. А зараз затягується та навіть не кривиться від нікотину. Вона змінилася. Хоче піти, я не пускаю. 

Навіщо вирівняла волосся? Мені на зло? Ти знаєш, як я ставлюся до цього. 

Хочу заглянути в очі, та в них лише крига, не має тієї теплоти та вогнику які були раніше. На мить в них промайнула біль, та вона швидко змінилась на байдужість. 

Одягаєш маску? Хочеш знищити все, що я любив, стерти віс спогади, та стати чужими людьми? 

Тобі огидно навіть торкатися мене, корчиш з себе ображено, хоча сама навіть не захотіла вислухати мене.

Такою була твоя любов? Так легко перекреслила все, що було між нами. Казала, що завжди будеш поруч і пішла при першій сварці, залишивши мене одного проти всього світу. 

Три роки тому... 

Я їхав по трасі, швидкість давно перейшла за 140.

Знову батько за своє, ніяк не може залишити мене в спокої. Як він не розуміє, що мені не потрібен його бізнес. Я вивчився на архітектора, як він і хотів, та це була остання крапля, я більше не дозволю йому вмішуватися в моє життя.

Якби мама була жива, все було б по-іншому. Погрожує, що забере гроші, квартиру та машину яку мені подарував на 18-річчя. Та нехай збирає все, я краще розіб'юся, але ніколи не буду керувати компанією.

Згадую про маленьку...130..120...110...знижую швидкість. Вона єдине, що тримає мене, я повинен її побачити, прямо зараз. 

Поворот і я вже прямую в сторону її будинку. Кілька хвилин і знову вдихаю її аромат. 

-Щось сталося? 

Вона обіймає мене та ніжно проводить рукою по-моєму обличчі. 

-Проблеми з батьком?

Я нічого не відповідаю, вона і так все розуміє. 

-Все буде добре, я поруч. 

Бере моє обличчя та повертає до себе.

-Пам'ятай, що коли весь світ буде проти тебе, я стану поруч і ми разом будемо проти всього світу.

І я вірив, вірив тільки їй...