Глава 6

Ліна

Не знаю, скільки часу я просиділа на підлозі, але коли в двері подзвонили, вже був вечір. Це напевно Влад, він повинен був зайти. Тому, не вагаючись відкриваю двері. Але побачене привело мене в шок. На порозі стояв Діма, обпершись об стіну. 

-Що ти тут робиш? 

-Може пустиш всередину?

Він п'яний? Я не розумію що коїться. Користуючись моїм станом він проходить до кімнати. 

-Мило. 

Каже, роздивляючись інтер'єр. 

Насправді, кімната була невелика, але досить простора. Велике вікно, два ліжка, шафа, дзеркало в підлогу та столик. Ну і звісно, багато маленьких деталей. Я ж дизайнер, тому все виглядає гармонійно та функціонально. Деякі речі ми з Катею купували самі, для свого комфорту. Ми хотіли зробити цю кімнату максимально затишною і у нас це вийшло. А так, як на вулиці вечір, замість світла горіла світодіодна стрічка синього кольору. 

-Ти не відповів на моє питання. 

-Нам треба поговорити. 

-Нам нема про що з тобою говорити, забирайся. 

-Не проганяй, Аля прошу. 

Він підходить до мене. Всередині щось боляче різануло. 

-Не смій, чуєш? Не смій називати мене так. 

Не знаю, чому, але говорю пошепки. Всередині буря емоцій, ще трохи і мене почне трясти. Він завжди діє на мене так. 

-Йди геть. 

-Я не піду, поки ми не поговоримо. 

Я не хочу з тобою говорити. Занадто пізно і занадто боляче згадувати ту ніч. 

-Якщо не йдеш ти, йду я. 

Повертаюся до дверей, але він хапає за руку. 

-Думаєш, одягнувши обручку сховаєш те, що під нею? Від себе не втечеш. Ти так легко забула все, що було між нами, а тепер проганяєш з сльозами на очах? Кажеш, що ненавидиш, але твоє тіло говорить про інше. Що ти приховуєш? 

-Я забула?! Може це я втекла і зрадила тебе? І ось це - знімаю обручку, показуючи палець - лише доказ того, що ти збрехав...знову. Не довго тривала наша "вічність". Я відкрила тобі серце, а ти плюнув у нього! Я вірила, що ти не такий, як всі кажуть. До останнього вірила тобі і поплатилася за це сповна! А тепер забирайся... З моєї кімнати і з мого життя. Ти і справді не вмієш любити, ти лише приносиш біль. Я ніколи тобі цього не пробачу. 

-Якби ти тільки знала...ти б пошкодувала про свої слова. 

Він пішов, а я сповзла по стіні. Погляд впав на тату. Я давно не знімала обручки. Воно викликає спогади, які я б хотіла забути...

Три роки тому... 

-Аля, ти впевнена? Це серйозний крок. 

Ми стояли перед тату салоном, бажаючи закарбувати на тілі наші почуття. 

-Як ніколи. 

Посміхаюся йому. Він дивиться на мене захоплено і взявши за руку, веде всередину. Так, як майстер його друг, то проблем з моїм неповноліттям немає. 

-Привіт, Дім, давно ти не заходив. А що це за прекрасна дама з тобою? 

Поздоровавшись з Дімою, він підходить до мене. 

-Ліна.

-Максим , дуже приємно. 

Він хоче поцілувати мою руку, але бачивши погляд Діми обходиться рукостисканням. 

-Бачу, у вовка з'явилася вовчиця, цікаво. Парні тату? Я бачу, друже, добряче ти вляпався. 

Він посміхається, в його очах горять бісики. Та він швидко перелаштовується на роботу і стає серйознішим.

-Ви думайте, а я зараз підготую все. 

Ми вже вирішили, яку фразу будемо набивати, а зараз обираємо шрифт та місце. 

-Давай на пальці  руки? 

-Чому саме пальці? 

-Щоб було, наче обручка. І всі могли бачити, що ти моя. 

-А ти мій. 

І ось я сиджу та дивлюся, як для Діми набивають тату. Він каже, що не боляче. Звичайно, це у нього не перше тату, на відміну від мене. Я трохи боюся, але всеодно впевнена у своєму рішенні на всі сто відсотків. 

Настає моя черга. 

-Не бійся, намагайся розслабитися. Я поруч.

Та розслабитися в мене так і не вийшло. Насправді, це боляче, але я зціпивши зуби, мужньо все витримала, навіть не пустивши сльозу. Діма тримав мене за руку, тому це трохи заспокоювало мене. І ось, все скінчилося. 

Тепер на пальця наших лівих рук, наче обручка була фраза "you belong to me", що переводиться, як "ти належиш мені". Вона наче пов'язувала нас і говорила, що ніхто в цілому світі не потрібен мені, окрім тебе. 

Та як виявилося пізніше, це все було брехнею. І людину не можливо змінити, як би ми цього не хотіли. 

Теперішній час. 

Знову стук у двері. Якщо він повернувся, то він пошкодує про це. Я ривком їх відчиняю, але там стоїть Влад. 

-Оу, кепсько виглядаєш. 

-І тобі привіт. 

-Як твоя нога? Все нормально? А то ти якась бліда. 

Ненормально, але я списала це на втому. І він, здається повірив. 

-Я думав взяти тобі фруктів, але потім подумав, що ніщо так не лікує, як морозиво. 

Тільки зараз я помітила, що у нього в руках відеречко морозива. Фісташкове, моє улюблене. А чому б і ні? Мені потрібно відволіктися. Не знаю, як так виходить, але Влад зявляється тоді, коли мені це потрібно. Яка ж я рада, що в мене є такий друг. 

-Тільки, якщо ти залишишся зі мною дивитися фільм. 

-Не любля ваші дівчачі соплі, але що не зробиш заради дружби. 

Я переможно посміхаюся та дістаю дві ложечки. Можливо, хоча б ніч цього жахливого дня буде нормальною. 

Я так і заснула з Владом, не додивившись фільм до кінця. Сьогодні був дуже емоційний день і я втомилася. 

Прокинулася я уже сама, дбайливо вкрита ковдрою. Непевно, Влад пішов ще вранці, як завжди кудись поспішаючи. Настрою не було, тому трохи полежавши, вирішила вставати. 

Нога вже не так боліла, але швидко та багато ходити всеодно не зможу. Почала готувати сніданок, паралельно розмовляючи з Катею по телефону. В обід вона вже повертається, тому цей день ми проведемо разом. Мені потрібно виговоритися, мабуть настав час все їй розповісти.