Глава 8

Ліна

Наступні кілька днів ми не перетиналися. Я з головою поринула у навчання. І ось, п'ятниця. Останній навчальний день і на вихідних я нарешті побачуся з батьками. Як я за ними скучила. 

З такими думками пішла на останню пару, з нетерпінням чекаючи на її закінчення. І яке ж було моє здивування коли нам сказали, що у нас пара з четвертим курсом. Серйозно!? Та за що? Але вибору не має. Я заходжу до аудиторії і сідаю на своє місце під супроводом блакитних очей. 

Всю пару я сиділа, наче на голках, і хоч він не говорив до мене, я спиною відчувала його присутність та холодний погляд. Нарешті, довгоочікуваний дзвінок і я пулею вилітаю не тільки з аудиторії, а й з універу. Не хочу грати в його ігри. 

Тільки сівши в автобус додому, відчуваю полегшення. Відчуття, наче втекла з лап звіра. Я завжди прислуховуююся до свого серця, та щось воно падає в пятки, варто мені лише подивитися на нього. Я надіюся, що це від страху, а не від почуттів, бо другий варіан мені не подобається. Діма не той, кого можна любити, і точно не той, від кого можна чекати взаємності. Дістаю навушни та вмикаю музику. Не люблю їздити в тишині, а музика допомагає відволіктися від думок. 

Нарешті стою під будинком, який став для мене таким рідним. Двері не закриті, тому сміливо заходжу всередину. З кухні доноситься запах випічки. Мама вдома, відчуваю, що сьогодні мене нагодують. 

-Мамуля, як я за тобою сумувала. 

Кажу, обіймаючи. 

-І я за тобою, доню. Сідай, зараз прийде тато і будемо їсти. 

Мама, як завжди, але вона ж мама. І справді, через кілька хвилин приходить тато з магазину, і ми накриваємо на стіл, розмовляючи про все на світі. 

Я обожнюю своїх батьків, вони завжди розуміють та підтримують мене. Не дивлячись на їхні невеликі зарплати, вони завжди купляли мені все найкраще. А я в свою чергу стала для них опорою. Та я завжди намагалася мати свої кошти, підробляючи, щоб не турбувати батьків своїми запросами. Навіть зараз я вирішила, що перші кілька місяців буду втягуватися, а потім знайду роботу. Не люблю від когось залежати. 

Вихідні пролетіли непомітно і знову потрібно на навчання. Вечір неділі, я вирішила прогулятися містом. Сиджу в парку на лавці, до мене підсідає якийсь хлопець. 

-Привіт, ти Ліна, так? 

-Ми знайомі? 

-Ні, ми навчаємося в одному університеті, я на факультеті менеджменту. Рома. 

-Ліна, та ти вже і так знаєш. 

-Що така красуня робить ввечері одна в парку? 

-Просто гуляю. 

Дивний він якийсь. 

-Слухай, я в середу влаштовую вечірку, прийдеш? Можеш захватити своїх подруг. 

-Не думаю, в мене інші плани. Мені вже час. 

Встаю і збираюся йти. 

-Якщо передумаєш, приходь по цій адресі. 

Дає папірець запрошенням. Я натягнуто посміхаюся та йду. Сумніваюся, що піду туди та нехай. 

Понеділок 08:10 

Ніколи не любила рано вставати і використовувала будь-яку можливість поспати як можна довше. І як результат - я проспала, і зараз бігаю по всій кімнаті, наче навіжена. 

Заморочитися сьогодні з зовнішнім виглядом не вийде, тому просто одягаю спортивний костюм з довгим худі і кросівки. Волосся збираю в пучок то роблю легкий макіяж. І все це майже одночасно. 

Добре, що гуртожиток не далеко від універу і я, зачиняючи кімнату біжу, бо до першої пари залишилося п'ять хвилин. 

Біля входу стоїть Діма, обпершись об капот, напевно своєї машини та розмовляючи з якоюсь дівчиною. Сукня в неї ледь прикриває одне місце, тому можна здогадатися, що їх пов'язує. Знайшов собі нову пасію. Хоча, яке мені взагалі діло до цього? Хочу пройти повз, але мене окликують. 

-Аля! 

Зупиняюся. Це він до мене? Повертаюся, дивиться прямо в очі. Підходить. 

-Треба поговорити. 

Бере за руку, відводячи в бік. Від дотику наче б'є струмом. Що за...? 

-Не чіпай мене! Я не одна з твоїх іграшок, щоб по кутках тягатись. І більше не називай мене так. 

Вириваю руку. 

-Бо що? Не подобається? 

Запитує самовпевнено. Як же він мене бісить. 

-Не подобається. Що ти з мене хочеш!? Я запізнююсь. 

-Ти не підеш на вечірку Роми. 

-В якому сенсі? 

-В прямому. Він мутний тип. 

-Не кращий за тебе. Не треба вказувати мені, що робити

-Краще послухай мене. На це є причини. 

-Та пішов ти. 

Розвертаюся та йду в середину. Ненормальний. На пару я вже спізнилася, та пощастило що викладач ще не прийшов. Тому, сівши на своє місце, починаю діставати все необхідне. Та його слова не виходять з голови. Які ще причини? 

Я дівчатам розповіла про вечірку і вони почали вмовляти мене піти. Я звісно не дуже хочу, але як їм можна відмовити? Тому, після навчання ми пішли в торговий центр. Не завжди ж мені позичати одяг. 

Я купила темно-сіру сукню до колін та без рукавів. До неї вирішила одягнути чорну косуху і такого ж кольору ботфорди. Образ готовий. 

Зараз ми прогулюємося по тц і я помічаю каток. 

-Підемо? 

-Можна. 

Діана лишилася на лаві, адже не захотіла кататися, а Ніка з Софі пішли зі мною. В школі я ходила на багато гуртків, і фігурне катання було одним з них. Ми навіть їздили на змагання та взяли перше місце. Мені прогнозували майбутнє фігуристки, але я вирішила залишити це, як хобі. Можливо, не правильно вчинила, хто його знає. Я вже одягнула коньяки, та впевнено ступила на лід. 

Почала розминатися та їздити по колу. Дівчата не дуже вміло каталися, і навіть падали кілька разів. Я ж насолоджувався льодом, роблячи різні трюки. 

Люди, що проходили повз дивитися на мене з захопленням, а деякі навіть аплодували. Та я не помітила одного хлопця, що стояв далі від всіх і з цікавістю спостерігав за мною.