Наша "вічність"

Глава 9

Глава містить сцени 18+, тому читайте з обережністю.

Ліна

Вечір середи. Я збираюся на вечірку. Одягнула темно-сіру сукню. Волосся залишила розпущеним. Макіяж зробила сама, намалювала чорні стрілки з сріблястими блискітками ти бежеву помаду. 

Та всередині відчуття тривоги. Можливо тому, що я їду на вечірку до незнайомого хлопця? Та їду не так, через дівчат, як на зло Дімі. Мій характер мене колись погубить. 

Згадую його самовпевнений погляд і це додає мені сміливості. Ніхто не буде вказувати, що мені робити. Тому впевнено підіймаюмя та спускаюся на вулицю, де на мене вже чекають дівчата. 

Викликаю таксі. Дізнаюся, що будинок за містом, тому їхати доведеться довго, тим більше враховуючи вечірні пробки. Але нічого не вдієш. 

Через сорок хвилин ми на місці. Це одноповерховий будинок, але розміри внушаючі. Басейна немає, тому я з полегшенням вдихаю, згадуючи минулий раз. Заходимо в середину. 

В ніс вдаряє запах кальяну та сигарет. Народ вже пяний, тому мені робиться не по собі від поглядів деяких хлопців. 

Надто голосна музика, та атмосфера в цілому починають давити на мене. Мені хочеться втекти. Я вже була повернулася в сторону вихода, та тут на мої плечі хтось кладе руку. 

Я різко повертаюся та вдаряюся об чиїсь груди. Піднімаю погляд. Якщо чесно, десь в глибині душі надіюся побачити знайомі блакитні очі. Але передімною стоїть Рома з широкою посмішкою. 

-Я вже не надіявся тебе тут побачити. 

-Я не так давно прийшла, але мені зателефонувати і попросили терміново приїхати, тож я піду. 

Не хочу тут знаходитись. Роблю крок в сторону виходу, але він перегороджує дорогу. 

-Можливо хоч коктейль вип'єш, а то не спробуючи не відпущу. 

Я надіюсь, він жартує. Від його голосу проходять мурашки по тілу. Мені робиться страшно. Намагаюмя знайти дівчат у натовпі, але їх ніде не має. Вибору мені не дали, тому змушена погодитись. 

-Лише один. 

-Як забажаєте. 

Він протягує мені бокал з синім вмістом. Я роблю ковток. Алкогольний напій. На смак не дуже і присмак дивний. Але так сказати я не можу, тому натягую посмішку. 

-Цікавий смак. 

-Ти не розпробувала до кінця. 

Натякає, щоб я в пила до дна. 

-Ні ні, він спритний, а я не п'ю. 

На його лиці зявилося невдоволення, але він намагався приховати його. 

-Тоді давай, хоч потанцюємо. 

Я хочу відмовитись, але він вже веде мене на танцпол. Ми починаємо рухатися в такт музики. Він занадто близько. Я намагаюся збільшити відстань між нами, та він не дозволяє, притискаючи мене до себе за талію. Хочу щось зробити з цим, але не можу. Тіло наче не слухається мене, а світ навколо починає втрачати чіткість. 

Він це бачить і тягне мене до якоїсь кімнати. Нас огортає напівтемрява. Лише світло з вулиці пробивається крізь вікно. Я розглядаю ліжко, лише зараз до мозку починає доходити, в якій ситуації я опинилася. В горлі стоїть ком. 

Він кидає мене на ліжко та починає знімати з себе футболку. Я хочу кричати, але виривається лише шепіт. 

-Пусти, не треба, прошу. 

Але він не чує мене. Нахиляється наді мною та починає цілувати. Я кусаю його за губу. Він шипить. 

-Краще не сопротивляйся і не буде боляче. Розслабся, і я обіцяю зробити тобі приємно. 

Він бере мої руки та підіймає їх, притискаючи до ліжка. Страх і огида. Огида до самої себе від його поцілунків та дотиків. Це те, що я відчувала в той момент. Ніхто мене не врятує. Чому я не послухала Діму? По щоках починають котитися гарячі сльози. Але він не звертає на це уваги. Рве на мені сукню і цілує, опускаючись все нижче. Тіло кам'яне, в голові починає щось гудіти. Але в наступний момент хтось відкриває двері, а Рома відлітає до стіни. До мене хтось підходить, але я вже не розумію хто це. Світ розмивається. 

-Аля, подивись на мене. Відкрий очі. Аля! 

Це останнє, що я чую. Відчуваю, що хтось бере мене на руки і вдихнувши знайомий аромат поринаю в темряву...

Діма

Сьогодні середа, батько попросив заїхати до нього, хоче про щось поговорити. Якщо про фірму, то я там довго не затримаюсь. 

Як же він дістав мене з цим. Чому не розуміє, що мені не потрібна його фірма. Те, що я навчаюся на архітектора на означає, що я продовжу бізнес. Якщо я далі захочу розвиватися в цій сфері, то відкрию свій. Вже скільки часу він намагається передати управління мені. Він хоче, щоб я управляв компаніями в Італії, адже він розширився і йому потрібна там надійна людина, а потім, коли він зрозуміє, що я готовий, передасть мені свої акції і я стану власником цієї "імперії". Він спить і бачить, як його єдиний син продовжує сімейний бізнес. 

Я сідаю в авто та прямую в офіс. Заходжу в ліфт та підіймаюся на останній поверх. Мій батько любить розкіш, тому не дивно, що його кабінет знаходиться з самого верху. Хоча, з цим я трохи солідарний з ним. З панорамних вікон відкривається чудовий вид на місто. 

Як я і думав, мова про це, тому я не дослухавши встаю і йду, хлопнувши дверима. Він не змінився. Йому не важливе моє життя, його хвилює лише бізнес. Можливо хтось думає, що я невдячний син, та нехай. 

Я вже давно навчився не вірити його словам та обіцянкам. Зараз мені не потрібен батько. Це раніше я бігав за ним. Коли був маленьким, намагався догодити йому, щоб він мене похвалив. Турбувався про нього та був поруч. Але потім зрозумів, що йому це не потрібно. 

В нього не було на мене часу. Він будував кар'єру. Був момент, коли я звинувачував його в смерті мами...він забув про неї, забув про нас. Ми йому були не потрібні. А зараз, коли в нього є бізнес та купа грошей, в нього немає сім'ї. 

Він не вміє любити. Інколи я боюся стати таким, як він. Чомусь згадую Алю. Дивлюся на годинник, вечірка вже почалася. Я різко розвертаюся та прямую за місто. На дорогах пробки, доведеться їхати в обїзд, так буде швидше. Якщо з нею щось станеться, я собі цього не пробачу. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше