Наша "вічність"

Глава 19

Три роки тому... 

Ліна 

Ми з Дімою почали зустрічатися. Нас обговорював весь університет. Дівчата кидали на мене косі погляди. Навіть не сумніваюся, що вони обговорюють мене за спиною, теж мені, подруги. 

А на Діму я дивлюся зовсім іншими очима. Закоханими. Він відкривається і довіряє мені. Раніше навіть подумати не могла, що він такий. Я побачила його з іншої сторони. 

З ним я почуваю себе особливою і маленькою. Його маленькою. Він робить мене щасливою. А я завжди підтримую його. 

В нього нелегкі стосунки з батьком, але я все ж вмовила його познайомити нас. Тому зараз я метушуся в Діми на кухні, чаклуючи над вечерею. 

Я вже тут, як в себе вдома, але не зважаючи на вмовляння Діми переїхати до нього, живу в гуртожитку. Хто знає, можливо потім, але зараз я не готова жити разом. Занадто швидко все розвивається. 

Діма підходить ззаду та обіймає мене за талію, зарившись в волосся. Він завжди так робить, заспокоюючись. 

-Як смачно пахне. 

-Це печена курка, вона вже майже готова. 

-Ні, це ти так смачно пахнеш шоколадом. 

Щоки залилися румянцем. Я так і не можу звикнути до його компліментів. 

Але навіть через одяг відчуваю його напругу. Він хвилюється, хоч і намагається це приховати. Та що говорити, я теж хвилююся, але повертаюся, заглядаючи йому в очі. 

-Все пройде спокійно. Я впевнена, що він не буде влаштовувати сварку. 

Кажу, обіймаючи його. Він притискає мене до себе. 

-Ти не знаєш мого батька. Від нього можна очікувати що завгодно. 

Посміхається сумно. 

-Все буде добре. В любому випадку, ти зробив перший крок. Тільки не ведися на його провокації, якщо вони будуть. 

-Можу тобі сказати те ж саме. Я не буду сваритися, але якщо він зачепить, чи якось образить тебе, то ноги його тут більше не буде. 

Сказав спокійно, але я впевнена, що так він і зробить. Навіть не знаю, що очікувати від цієї зустрічі. Мені ця затія вже не здається такою хорошою. Але відступати пізно, тому дістаю курку з духовки та сервіруючи стіл йду приводити себе в порядок. 

З одягом вирішила не заморочуватися. Одягнула заздалегідь заготовану сукню бежевого кольору до колін. Вона з довгими, трохи об'ємними рукавами, і приємною до тіла облягаючою тканиною. На осінь ідеальна. 

До неї взяла чорний, не дуже широкий пояс і такого ж кольору сережки. На голові зробила пучок, з випущеними передніми прядями. Макіяж легкий, лише підвела очі та намалювала губи прозорим блиском. Готово. 

Виходжу з ванної і зтикаюся з Дімою у дверях. Та замість того, щоб пройти, стою завмерши, розглядаючи його. Він теж переодягнувся, і зараз був у темно-сірих джинсах і чорній водолазці, яка обтякує його накачерий торс. Серце прискорює ритм. Він теж роздивляється мене голодним поглядом. 

Нас перериває дзвінок вхідних дверей. Його погляд миттю міняється. Стає серйозним та більш суворим. Йде відчиняти двері. Всередині наростає хвилювання, але я беру себе в руки, та виходжу зустрічати гостя, посміхаючись. 

Навіть в повітрі відчувається напруга між ними. Та помітивши мене він переводить погляд на мене, і здається дивитися прямо в душу. 

Це чоловік, на вигляд років п'ятдесяти. З легкою сивиною,але вона навпаки, долає йому мужності. Навіть здалеку відчувається його харизма та могутність. Це старша копія Діми. Вони дуже схожі, за виключенням очей. У його батька вони темно-карі, майже чорні. 

Від цього пристального погляду робиться не по собі. Він дає зрозуміти, що мені тут не раді. Дивитися презирливо, наче я тут ніхто. Зразу розумію, що ми не подружимось. Але продовжу посміхатися. 

-Батько, це Аліна, моя дівчина. 

Підходжу ближче і Діма представляє мене, приобіймаючи. Хоче представити і батька, але той перебиває його. 

-Олексій Вікторович. 

Каже, протягуючи руку. 

-Дуже приємно. 

Жму її, а по спині проходить холодок від його дотику. 

-Проходьте у вітальню, я накрила на стіл. Почуваєте себе, як вдома. 

Сказала і через секунду пошкодувала за свої слова. 

-Звісно, це ж квартира мого сина. Ти теж я бачу почуваєш себе тут, як вдома. 

Дивиться на мої домашні тапці з ламою, які стоять в коридорі. Мені їх подарував Діма, і я ношу їх, коли приїжджаю до нього. Але оправдовуватися я не збираюся. 

-Звісно, це ж квартира мого хлопця. 

Він нічого не відповів, лише мовчки пройшов у вітальню, знявши верхній одяг. Діма подивився на мене з бісиками в очах та легкою посмішкою і пішов за ним. А що він думав, що я буду мовчати? Хай навіть не надіється. 

Олексій Вікторович вже сів за стіл, а Діма почекав мене, та відсунувши мені стілець, приєднавя до нас. 

-Це ти сама готувала? 

-Так. 

-Похвально, але я не їм соняшникову олію. А бачу тут багато страв з її використанням, тож я утримаюсь. 

-Діма попередив мене про ваші вподобання, тож не хвилюйтеся, я замінила її на оливкову. Можете сміливо коштувати. 

Він хмикнув. 

-Син ще пам'ятає, молодець. 

Діма нічого не відповів. Запало незручне мовчання, але ми були зайняті поглинанням їжі. Його батько не дуже багатослівий. Я намагалася розрядити обстановку, кілька разів піднімаючи різні теми, але він обійшовся кількома словами, не даючи навіть шансу продовжити почату розмову. 

Напруга відчувалася майже матеріально. Вони між собою мало розмовляли, лише час від часу перекидаючись банальним фразами. 

Інколи Олексій Вікторович кидав на мене погляди, явно роблячи собі якісь висновки. Обводив поглядом квартиру, скануючи на наявність в ній моїх речей. 

На стелажі зявилася рамка з нашим фото, ароматні паличкиі та дрібниці у вагляді резинки для волосся. Насправді в шафі навіть є кілька моїх речей, але туди він не заглядав. Зорово в квартирі майже нічого не змінилося, все як було, так і є. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше