Глава 25

Ліна

Я прокинулася в своїй кімнаті і солодко потягнулася. Дивлюся на часи, час збиратися в універ. Катя вже літає по кімнаті в пошуках чогось. 

Лише зараз зрозуміла, що я в вечірній сукні. Сідаю та намагаюся згадати події вчорашньої ночі. Вечірка, знайомство з Артемом, потім розмова з Дімою і...поцілунок. 

Я сідаю в машину і він везе мене в гуртожиток, а далі? Я не пам'ятаю, як опинилася в кімнаті. Напевне я заснула і він заніс мене. І відсутність взуття лише доказує це. 

Дивлюся на Катю здивовано. І вона дозволила йому це зробити? Напевне вона помічає мій погляд і зупиняється. 

-Що? 

-Що було вчора вночі? Він був тут? 

-Так. 

-І ти нічого не зробила? 

-Слухай, давай зустрінемося після універу в торговому центрі? Мені вже треба бігти, але я обов'язково розповім тобі все. 

-Добре. 

-Та не дуйся. 

Підходить до мене та сідає поруч. 

-Ти ж знаєш... 

-Знаю...але він так ніжно ставиться до тебе. 

-Кать! 

-Все все, я пішла! 

Підіймається і виходить. І чому вона так сказала? Але я цього зараз не дізнаюся. Тому теж підіймаюся та йду збиратися. 

На вулиці вже зима. Одягаю чорну куртку, сині джинси, білий в'язаний светер і улюблені сапожки з шнурами. Волосся розпустила. Легкий макіяж та золотисті сережки завершують образ. 

Але подивившись у вікно, ще взяла шапку. Не люблю їх носити, але захворіти не хочеться. Хватаю рюкзак та виходжу з кімнати, закривши її на ключ. 

Сьогодні лише три пари, на роботі вихідний, тому спокійно можна поговорити з Катею та прогулятися. 

І ось через кілька годин я заходжу в тц та йду в кафе, де на мене вже чекає Катя. Вона побачивши мене починає махати руками, я підходжу до столика та сідаю навпроти неї. 

-Поки тебе не було, я замовила нам десерт, собі чай і капучино тобі. 

-Дякую, але не переводь тему. Розказуй. Все. 

Вона тяжко видихає та стає серйознішою. 

-Та що розказувати. Я вже спала, як тут почула, що хтось зайшов в кімнату. Думала, що це ти, тому не звернула уваги і лише повернулася на інший бік, якраз лицем до твого ліжка. І почула чоловічий голос. Зразу відкрила очі, але навіть не ворохнулася. Я відразу зрозуміла, що це він. Він приніс тебе на руках та обережно поклав на ліжко. Я почала спостерігати, що він буде робити далі. Обережно зняв взуття і мабуть думав переодягнути сукню, але потім засумнівався і не став цього робити. Вкрив тебе одіялом, потім оглянувся та пішов до шафи, напевне, щоб поставити туфлі. Але знайшов якусь коробку і довго стояв, розглядаючи щось. Було темно, я не зрозуміла, що це, але було схоже на одяг. Потім поклав це на місце, підійшов до тебе та сів навшпиньки біля ліжка. Ніжно, майже не торкаючись провів рукою по твоєму обличчі. І тихо каже: 

"Ти навіть не уявляєш, як я сумував за тобою. Я знаю, що ти теж щось відчуваєш. Ненавидиш мене і маєш на це повне право, але не залишай мене. Життя без тебе нестерпне. Я тону в цій темряві, а ти більше не світиш для мене. Напевне ти ніколи не зможеш пробачити, навіть коли дізнаєшся причину мого поступку. Я не заслуговую на тебе, причиною лише біль, вчиняю егоїстично, але не можу ділити тебе з кимось. Буду любити та захищати завжди, навіть якщо ти не будеш про це знати. Навіть, якщо мені доведеться пожертвувати собою, я не роздумуючи зроблю це...знову."

Потім він пішов, зачинивши за собою двері. 

-Ей, ти чого? 

Я сиджу а по моїх щоках котяться сльзи. Катя бере мене за руку. 

-Чому він це робить? 

-Я незнаю, але вам варто поговорити. Багато недосказаниз слів. Можливо, якщо він розповість, чому поступив так, стане зрозуміліше. Очевидно, на це була якась причина. Навіть дурний зрозуміє, що ви по справжньому любили один одного. І досі любите. 

Я підіймаю на неї погляд сумних очей, мокрих від сліз очей.

-Я заплуталась. 

-Треба розібратися в цьому всьому. Але спочатку треба розповісти Владу. Він має право знати. 

-Ти права. Я зараз поїду до нього. 

Рішуче підіймаюся, витираючи сльзи. Розкисла тут. 

-Зачекай, а десерт? 

-Зїсиш за мене. 

Вона ще щось кричала в слід, але я вже направлялися в сторону виходу. Пора розставити всі точки. 

Телефоную Владу. 

-Ти дома? 

-І тобі привіт, так. 

-Я зараз буду. 

-Ліна, щось сталося? Що з голосом, ти плакала? 

-Треба поговорити. 

Кажу і вимикаюся. Я вже зловила таксі, через кілька хвилин буду на місці. 

Підіймаюся на потрібний поверх і стукаю у двері. У Влада немає дзвінка, він його бісить, тому доводиться стукати. Чую кроки, він відчиняє двері. 

-Привіт, заходь. 

Проходжу всередину і знявши верхній одяг Проходжу у вітальню. Він іде за мною та сідяє навпроти. 

При його вигляді вся впевненість випарувалася і я трохи зам'ялася, не знаючи, як почати розмову. 

Він у домашніх спортивках та футболці. Волосся вологе, мабуть був в душі. Можливо в нього були якісь плани, а тут я з своїми розмовами. І ніби прочитавши думки каже:

-Я недавно прийшов з спортзалу, розказуй, що сталося, я нікуди не поспішаю. 

Починаю нервово прокручувати обручку, збираючись з силами. Чомусь завжди важко розповідати щось важливе. 

-Це Діма. 

-Що Діма? 

Дивиться на мене здивовано. Він нічого не розуміє, але зустрівшись з моїм поглядом до нього поступово доходить сенс моїх слів. 

-Не може бути. Чому ти не сказала мені? Що за ігри в незнайомців!? 

Підривається з дивану. Він в ярості. 

-Я боялася твоєї реакції. 

-Я відразу мав здогадатися. Він теж вчився в цьому універі і ця поїздка в іншу країну. А ваші погляди. Ось чому ти так реагувала на нього. Неймовірно. Я вб'ю його. 

-Влад, стій! 

Я підриваюся та хапаю його за руку. 

-Саме такої реакції я боялася. Але я не дозволю, чуєш? Ти не будеш з ним битися. 

-Ти досі захищаєш його?! Після всього, що він зробив!? 

-Влад, заспокойся! Не змушуй мене шкодувати, що розповіла тобі.