6

Розділ 6

- Ти вже два тижні спілкуєшся з цим дикуном і тобі він ще не набрид. – зауважив Іван. - І вдень і вночі. Постійно біля нього. Тобі не набрид цей примат? Що ти знайшла в ньому цікаве? Ну, так, музейний експонат, який ще живий. Тебе хоч винагороджують за надурочку? Хіба це варте того, щоб мені постійно відмовляти? Я ось нормальний хлопець, який хоче провести з тобою час, побалакати, може обійматися, якщо, звичайно, ти мені це дозволиш. А ти витрачаєш свій час, навіть особистий, на незрозуміло на що. Це ж не твій рівень. Він тобі не рівний. А я… Я з тобою навчався в одному університеті. І закінчили ми його за один рік. Тож ми з тобою на рівних. У нас багато спільного. І згадати можемо багато цікавих історій, які трапилися з нами, коли ми разом подорожували. Та й у цю подорож теж разом полетіли. Щоправда, як друзі. Але нічого не заважає виправити ситуацію. Наприклад, вдатися до зближення. Ти ж знаєш мене: я добрий хлопець. І тобі завжди зі мною було добре та цікаво. То що змінилося? З'явилася ця жива іграшка, яку ти так ретельно вивчаєш?
- Так. – відповіла Ніка. – Тільки я свою живу іграшку не лише вивчаю, а й навчаю розуму-розуму.
- Гаразд, Нікі. Я почекаю. Коли награєшся – приходь. Я буду тебе чекати. – пообіцяв Іван.
- Дякую тобі, Ванюшо, за все. – подякувала Ніка. – Я ціную тебе та твою допомогу. Ну я побігла. На мене чекає робота.