7

Розділ 7

- Гей, що з тобою? - Запитала Ніка у примата, що лежить на підлозі. - Тобі погано? З тебе шерсть лізе... На допомогу! Допоможіть! Чому датчики не відреагували на твоє погане самопочуття?
- Що з ним? – запитала Еліс, що вбігла в білому костюмі. - Ніко, ти чому без костюма?
- Я побачила його на підлозі і не подумала, що треба щось надіти... - відповіла Ніка. – Він виживе?
– Зараз я його огляну. Дихає, пульс зашкалює для його норми. Ага, шкуру скидає, мабуть, почав змінюватися. Давно пора. – прокоментувала Еліс.
- Він виживе? – повторила своє запитання Ніка, подивившись очима на Еліс.
– Я не можу дати жодних гарантій. – відповіла Еліс. - Ну як? Тобі легко дихається цим повітрям?
– Яким повітрям? – здивувалася Ніка. - Я дихаю без костюма? А я не помітила жодної різниці.
- От і добре. – зраділа Еліс. – Експеримент пройшов успішно. Щодо тебе. Поки що успішно. А там буде видно. Тепер ти можеш дихати на поверхні без захисного костюма. Залишається тобі пристосуватися до місцевого харчування. Але це теж торкнулося, коли ми проводили маніпуляції з твоїм ДНК. Просто ми ще не перевіряли твою реакцію на місцеві страви.
- Ну як він? Йому вже легше. - Запитала Ніка.
- Не знаю. Я ввела препарат, щоб він прийшов до тями. Пульс уже знизився до норми. У свідомість поки що примат не приходить. Я його залишу на боці. Більше нічого не можу вдіяти. Ходімо. – запропонувала Еліс.
– Я тут залишусь. І дочекаюся, коли він прийде до тями. – відповіла Ніка.
- Навіть якщо він взагалі не прийде до тями? – пожартувала Еліс. - Ти ж не знаєш, станеться це взагалі чи ні? І коли станеться. Ходімо.
- Я залишаюся. – твердо заявила Ніка. – І дочекаюся.
Еліс пішла, а Ніка залишилася чекати біля ліжка, на якому на боці лежав примат, що втратив своє волосся на тілі. Волосся залишалося тільки на голові. Він лежав голяка перед Нікою, яка з ніжністю дивилася на свого дивного учня. Тепер примат був схожий на них, на прибульців, які вирішили оселитися на Блакитній планеті.
Ніка взяла примата за руку і доторкнулася губами до його кисті. І так завмерла в такому положенні на кілька хвилин, заплющивши очі.
Несподівано вона почула приємний чоловічий голос:
- Ніко ... так приємно відчувати дотик твоїх губ.
- Ти вмієш говорити? - Здивувалася Ніка, переставши торкатися губами до руки примату.
- Тсс... це секрет. – прошепотів примат.
- Як тебе звати? – пошепки запитала Ніка.
– Це теж секрет. Я не можу себе видати. – пошепки відповів примат. - Вдаючи непорозуміння і нерозумного примату, я можу дізнатися про всі плани своїх експериментаторів, які стосуються мене і мого благополуччя. Я тоді їх просто почую, бо від мене нічого не приховуватиму, думаючи, що я нічого не розумію.
- Але ти віриш мені і віриш, що я тебе не видам, раз у всьому мені зізнався. - Уклала Ніка.
- Я вірю. – підтвердив пошепки примат. - Вірю та люблю. Я люблю тебе, Ніко.
- А я люблю тебе, дикуне… - прошепотіла Ніка.
- Допоможи мені втекти. – попросив пошепки примат.
- Я не можу. – прошепотіла Ніка. - Ти - експеримент, від якого залежить, чи зможемо ми освоїти твою планету і жити на ній без додаткового захисту.
- Я бачу, ти, Нікі, дихаєш зі мною одним повітрям. – прокоментував пошепки примат. - Отже, експеримент удався. Я вам більше не потрібний. А ти можеш тікати разом зі мною. І залишитися жити зі мною, ставши моєю дружиною.
- Я не хочу нікого обманювати та тікати від свого народу. – прошепотіла Ніка. - Я подумаю. Але нічого не обіцяю. Відпочивай. Я скажу, що ти прийшов до тями. А про решту – промовчу, не розповідатиму. Може, мені вдасться вмовити лікаря та капітана, щоб тебе відпустили. Я в будь-якому разі спробую. Я попрошу тебе відпустити.
- Дякую. – прошепотів у відповідь примат. - Але піти я хочу лише з тобою. Якщо мене відпустять, а ти залишишся, я залишусь разом із тобою. Нехай тоді будь-які досліди проводять на мені.