4. Хвороба

Так вони і жили потім. Довго. Тереза дорікала доньку у всьому на світі — і в принесеній ганьбі, і в нерозумності, і у безвідповідальному ставленні до своїх дітей, і у чому тільки можливо! А з двох своїх онуків більш-менш поблажливо ставилася лише до меншого.

Старшого — Юрчика — терпіти не могла, навіть намагалася не дивитися у його бік, так він її дратував. А коли іноді мигцем помічала якийсь дивний блиск в його зосередженому погляді, то ніяковіла і якнайшвидше відверталася вбік, ніби струмом уражена. «Бог би тя дагде дів!(*) Святий богонько… Що то у нього за очі такі?» — думала щоразу у такі миті Тереза. 

Але хлопчик зростав дуже тихим і фізично нібито не дуже розвиненим. Він не бігав з іншими дітьми, на відміну від свого меншого брата, котрий, до речі, дуже швидко переріс Юрчика і дивився вже на нього не як на старшого брата, а навпаки — мов на молодшого.

Юрчик же був тендітним, худорлявим, з світлим обличчям і величезними зеленими очима — його можна було легко прийняти за дівчинку.

У школі був дуже старанним, але учителі цього зазвичай не помічали, бо він нічим своєї старанності особливо не підкреслював — не підскакував з місця з підійнятою рукою, не просився відповідати біля дошки, не викрикував відповідей і не хизувався вивченими уроками.

Він тихо сидів і щось постійно то витинав із паперу, то вимальовував у зошиті, то виписував якісь слова — рівненько і витончено. Такий якийсь нецікавий був. Навіть коли підріс у доволі високого зросту хлопчиська, все одно, дівчата у його бік не дивилися. Але і його це аж ніяк не обходило. У нього був свій, власний світ. Внутрішній. І інколи блиск у очах якийсь дивний. Теж — внутрішній. Смарагдовий.

Закінчив Юрчик школу, трохи попрацював на заводі і пішов служити у армію. А Віктор — міцний і невгамовний — подався у бандити.

Коли Юрчик повернувся із строкової служби, Мирося вже знову вийшла заміж, а Тереза почала хворіти і в решті решт зовсім злягла. Віктор утік за кордон від правосуддя і від конкуруючих угрупувань. А Юрчик залишився біля нікому не потрібної Терези і доглядав за нею. 

А Тереза… Тереза, як Тереза. Ходити не могла, була майже нерухомою, але то лише тоді, коли Юрчик вдома був. Бо він же ж працював, та ще й у три зміни. Приходив додому втомлений, а там Тереза із своїми нескінченними доріканнями:

— Но, та де ти тулько ходиш? Де тя носит? Я тут маву лежати хвора, голодна?

Юрчик мовчки змінював їй постільну білизну, прав руками і готував якусь їжу. Мирося іноді забігала проконтролювати, чи все у них добре. А потім до Терези приїхала її рідна сестра, бо ж Мирося написала, що мама хворіють. І стало ще «веселіше»! 

____________________________________________

* Бог би тебе кудись подів!