Хто від кого залежить

ІННА

Так, тато помилився. Це він поображався і забув про неї.

Вона ж слідкувала за ним пильно.

А коли у батьків почалася криза  в стосунках, то найняла приватного детектива й надала батькові фотодокази того, що наша ма зустрічається з іншим.

Але  тато з ма помирилися й вияснили, що той інший - підісланий від Вишинської. 

Проїхали.

Потім Вишинська повисла на татові при матері і влаштувала сцену, немов покинута коханка. 

І це була остання крапля. Батьки виїхали з цього гадючого кубла - так вони тоді сказали. Потім їх шлюб все ж не витримав цього розхитування, але друзями вони залишилися.

І батько впевнений, що Вишинська це зі мною  зробила, щоб помститися йому. Він нічого не знав, а постраждала його принцеса.

Тато знайшов мені гарного психотерапевта.  Залишив суму, достатню на перший час і поїхав, бо бізнес не чекатиме.

У мене, мабуть, був стан, як від ПТСР, тому я не відразу зрозуміла, що вагітна.

Може під той настрій ненависті до себе і  гадючого сімейства зробила б аборт, та було вже пізно.

У свій час я народила мою малу принцесу, потім вирішила, що довчитися треба. Поступати тут не  стала, бо добре пам’ятала погрози сина Вишинської, мого  ніжного коханця. Ця сім’я слів на вітер ніколи не кидала. А сил пробивати стіну лобом у мене не булою.

Я закінчила кілька курсів в США, але уже не по косметиці. То для мене табу на все життя. Я навіть лице тепер не малюю собі. 

Хоч зараз воно б не завадило,  але я звикла. Мене нудить навіть вд запаху кремів і декоративної косметики.

Та й нема нащо наводити красу.

Манюня мене любить будь-яку, батьки й мамин син від нового чоловіка  - теж. Ділові партнери й не таке бачили, на інших  мені фіолетово.

Мій бізнес на хостелах ріс собі  потроху, але криза його сильно підкосила, а тут ще на профогляді в мене знайшли новоутворення.

В сім’ї  підняли всі ресурси й знайомства,   батьки знайшли найкращу клініку. Мене успішно і вчасно прооперували.

Правда  довелося продати мій будиночок з башточками й балконом.  Хотіла не його, а той, в якому ми жили з батьками. Але покупець хотів саме той, з башточками й балкончиками, давав гарні гроші. 

Що ж.

Гроші на  лікування потрібні неміряні.

Після операціїї звісно провели хімієтерапію, потім реабілітацію в гарній теплій країні.

Ну влетіло в копієчку, але настрій покращився. Не дорожче грошей, як ма каже.  Не останній кусень хліба доїдаємо. 

Все погане позаду. Бо гірше вже й не може бути, значить буде краще. Тепер можна й повертатися, обживатися в  домі, що стояв весь цей часпусткою,  знову й починати нове життя.

Життя - гарна штука. І здоров'я теж.

Долетіли з затримками й пригодами. Ну що ж, пригоди теж повинні бути в житті. Головне, ми майже вдома.

Зібралися і рушили з малою до нашого будиночка, що стояв зачинений пів року. По дорозі купили по об’яві кошеня - перську кішечку Плюшку, смішне кошеня. Впустили її перед собою в дім, щоб  забрала собі всю нечисть, вона ж  кішкам рідня.

І справді забрала чи прогнала, хто зна. 

А одна чорна гадина досі приходить і приносить мішок малих домовичків - кошенят.

Але у нас тепер все на диво добре.

Ну крім одного. Той покупець виявився агентом Вишинської. Купила вона мій будинок  для синочка. 

Таке от соупадєніє.

І тепер вона його навідує, вони з сином сидять на балконі на моїх стільчиках, що вже не мої, а кіт-пірат рятується від неї на заборі з червоної цегли, що розділяє два будиночки мого щасливого дитинства. В ньому є красиві металеві ворітця, колись вони були відчинені, а тепер заварені.

А нещодавно кіт Пірат впав з паркану у наш двір, ще й так невдало, шо не зміг одразу піднятися. 

Точно в тої відьми око чорне.Вона так на нього дивиться, що будь він і не чорний, спопелів би від одного погляду.

Так от, він невдало сплигнув у наш двір. 

Я в той момент, мабуть,  ще тільки заходила  у ворота, нарешті вирвалася з роботи. Ці перевірки мене доконають колись. І попрямувала в душ, щоб змити з себе роздратування і поганий настрій.

 А Манюня побачила, як тваринка важко піднялася на три лапи й пошкутильгала в напрямку Плюши, яка сиділа на нашому балконі й намивала своє миле голубооке личко. Напевне чепурилася для свого Пірата.

- Ма, виходь скоріш, треба рятувати Пірата, він ніжку забив.

А хай би він щось іншне собі забив нарешті. Вискочила, ледве сама не посковзнулася на кахлях і не забила свою заморочену податківцями голову.

- Що сталося з Піратом, Манюнь?

Доня тримала на руках всім задоволеного кота, поруч снувала стривожена Плюша.  За кого наша киця тривожилася - за Манюню чи свого хлопчика за викликом, мені було не ясно.

- Він впав з паркану й не міг встати. А тепер кульгає.

Не схоже, щоб йому дуже боліло, Манюнь. Постав його, подивимося, чи не прикидається.

Пірат  не прикидався. Бадьоро стояв на трьох лапах, робив аванси Плюші - терся своєю хтивою головою об нашу красуню. Та  досить незалежно терпіла. 

Отак тобі, поганець. Не в охоті вона. Не те, що ти. Кішка гуляє сама по собі. А весна давно скінчилася. Ще попередні байстрючата від тебе не прилаштовані в житті.

- Ну я не знаю. - сказала я - У нього є хазяїн. Кіт не вмирає нібито. Швидку допомогу нехай йому надають його власні люди. Може заодно й прооперують, щоб наша Плюша мала відпочинок нарешті.

- То пішли віддамо. Дуже цікаво подивитися, який його хазяїн зблизька. Він схожий на принца, скажи, ма.

- Схожий, як дивитися через мур і звіддаля. Але ми не понесемо кота. Попросимо тьотю Дусю.

Я повернулася, щоб одягти домашнє. А коли вийшла, промокаючи голову, щоб натягнути перуку на свої три волосини, ще не відрослі після хімії, то тільки й побачила з балкона, як панамка Марічки зникла за ворітьми.

Шіт.

Я стрімголов побігла вниз із ризиком переламати ноги на сходах, але не встигла за малою.