Настя 33 нещастя

1 ЗАГАЛЬНИЙ. Несподіване знайомство

Я прокинулася від щебету птахів, від яскравого сонячного промінчика, що лоскотав моє обличчя. Не дивуюся - адже це сама весна завітала до мене. Сьогодні ще неділя і можу вдосталь ніжитися в ліжку, особливо після вчорашнього. У Інки, подруги і колишньої одногрупниці, був День Народження. Погуділи відмінно, ледве прилізли додому. Думаю вони з Максом, хлопцем Інки, ще сплять, тому я таки неспішно встала, потягнулася і підійшла до вікна:

-Ну що ж, привіт Всесвіте. Як ти сьогодні? Бачу настрій гарний, раз даруєш нам такий сонячний, ніжний ранок. Ще б мені везіння трохи подарував і хлопця розумного, була б вдячна до скону. Ні, вірші про тебе писатиму, чесно. Не вмію правда, але заради тебе навчуся. Що мовчиш? Ну й мовчи! Не дуже то й треба.

Мда, Настася, тобі точно треба щось змінювати, бо щоденні розмови із собою, то вже занадто. А все завдяки Інні. Подруга любить читати різноманітні ізотеричні сайти, статті по психології, а особливо проходити тести “Ким ти був у минулому житті”, “Ким стане твій кіт, якщо його поцілувати”, “Чи швидко ти здохнеш і переродишся”... ну ви зрозуміли. Так от, Інка сказала, якщо щоранку вітати Всесвіт і дарувати йому свою посмішку, то він нарешті забере від мене свою дупу і покаже миле личко, а заодно подарує все, що хочу. Дурниці, звісно, але краще так, ніж ходити до якихось бабок і проходити божевільні тести. А мені багато і не потрібно. Жити є де, роботу маю, от тільки думаю, може ім’я змінити? Бо як тільки назріває щось важливе для мене, відразу відбувається якась западлянка! Як то кажуть “Настя 33 нещастя”, так і живу з цим.

Затягнувши себе у кокон із роздумів, вийшла до ванної кімнати і замість ручки намацала рукою щось м’яке і велике. Трушу головою, виринаю з роздумів і розумію, що тримаюся за чоловічу…ем...сідницю.

-А щоб тебе швидкою Настею зносило, ти… ви… хто? - Забираю руку від філейної частини і підіймаю погляд на чоловіка, що нарешті обернувся до мене обличчям.

-Я Саник. Пробач, якщо налякав. Не зорієнтувався де у вас вимикач. - Посміхається до мене хлопець в одному спідньому.

-Мені все одно як тебе звати. Ти звідки тут взявся? Тебе хто впустив? Ану відходь до дверей! Може, ти крадій чи гвалтівник якийсь! - Я точно не пам’ятаю ніякого Саника. Такого симпатичного хлопчину не забула б.

-Тихо-тихо, я друг Макса. - Хлопець підняв руки догори, але рухатись не спішив. - У мене вчора виникли деякі проблеми, а він дозволив тут переночувати. Ти, мабуть, Настя? Я не збираюся нічого красти. Давай підемо на кухню і спокійно поговоримо. Я каву поставив.

Що він зробив? Він чіпав мою кавоварку? Мою маленьку дівчинку, куплену за кровні грошики? Ні, це триндець якийсь.

-Слухай, Саник, а нічого, що це моя квартира і речі в ній теж мої? Інка, Макс, бісові діти, нічого не хочете мені сказати? - Прокричала я друзям. Не буду ж заходити в кімнату.

Доки закохані вовтузилися в кімнаті, я таки сходила в душ, переодягнулася в пристойніший одяг та тільки ступила на кухню, як ця симпатична бідосічка підскочила, щоб налити мені кави. І що думаєте? Воно виявилось якимось криворуким, бо скляна посудина з запашною кавою вислизнула з рук та полетіла долі. А що я казала? Безталанна я якась. А далі було ще цікавіше. Виявилося, що Сашко дійсно друг Макса і запросили його, бо хлопець загубив ключі від своєї квартири. От тільки вияснили це тоді, коли пані Анастасія була вже готова. Тому й не пам’ятаю хлопчину. Просто заснула доки він їхав.

-Настусь, ну не сердись, ми лиш хотіли допомогти, - намагалася втихомирити мене подруга. - Він класний хлопець, відповідальний і дуже симпатичний. Може поспілкуєтесь без нас? А взагалі я знаю, що тобі потрібно - поїхати на місце сили і очистити свою ауру. Ти дуже затиснута вся.

-Що? Іннуля, ти вчора перепила, так? Макс тебе стукнув головою об ліжко? Може льоду прикласти?

-Сама ти перепила! - Обурилась подруга. - Іди і шукай місця сили в Києві. Почистиш себе і прийде везіння. Подивись на своє відображення. Зачухані джинси і пару футболок маєш. Який хлопець на таке клюне? Де твоя жіночність, де шарм?

Ось так мило почалася в мене неділя. Я розізлилася, одягнула перелічені речі і вискочила геть з цього притону. 

Але на вулиці мене наздогнав Сашко:

-Насте, ти куди? Стривай.

-Куди, куди, на Кудикіну гору по зелені помідори.

-А ти знаєш, де вона?

-Ну теоретично десь на Видубичах, практично Гугл мені на допомогу.

-Постривай, в мене автівка є, давай підвезу.

Я зупинилася і здивовано глянула на чоловіка? Він що, і жартів не розуміє? Чи вчора теж так напився, що мізки досі плавають в спиртовому розчині?

-Куди підвезеш? - Обережненько так перепитала.

-На гору, ти ж сама сказала, - посміхнувся Сашко, мов немовля, щиро і наївно.

(читай далі 1.1 або 1.2) 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше