Розділ 1

Натан

Румунія. Брашов

Першого разу руна показала мені назву міста Києва, і я відправився туди. Отримав на горіхи від янгола, потім врятував того самого янгола та її людей від нападу демонів, й дізнався чудову новину: демонякам «дали під зад» архангели зі своїм небесним військом та воїнами Атарі. Але найголовніша новина, від якої я лікував — Касікандіеру знищили!

Нарешті, су** отримала по заслузі!

А ось тепер руна показала мені назву міста Брашов...

Я не знаю, хто і навіщо наділив мене таким «щастям» у вигляді другої руни. Проте як би я не противився цьому, зрештою, відкривши портал, вирушив до Румунії.

Насправді для мене Румунія — це  джерело містики й різної чортівні. Крім похмурого замку Влада Цепеша, відомого всім як граф Дракула, тут ще було чимало місць, де не просто захоплювало дух, але й кров у жилах стигла (на мене ця чортівня не завжди діяла, але сила відчувалася дійсно неймовірна).

Ліс поблизу міста Клуж-Напока вважався одним із найактивніших регіонів у світі з погляду паранормальних явищ. Його ще називали «Бермудським трикутником Трансільванії». За легендою в лісі зник пастух разом зі своєю отарою, і ніхто так і не зумів знайти ні його, ні навіть частини овець. З того часу про цю місцину ходила недобра слава. Деякі люди навіть говорили, що входячи в той ліс раптом відчували нудоту, і водночас, наче хтось переслідував їх. І це не тільки враження! Адже деякі навіть знімали на камери чудернацькі тіні, що ширяли в повітрі та дивні силуети, які з'являлися поміж дерев.

В іншому лісі Болд-Кретьєаска, що за тридцять кілометрів від Бухареста, було загадкове озеро. Там немає ні жаб, ні птиць. Тварини завжди обходили це місце стороною й навіть у посуху не пили зачарованої води. Місцеві жителі розповідали, що з давніх-давен до озера приходили відьми й чаклуни, для проведення таємних ритуалів. Вважалося, що озеро було джерелом якоїсь ментальної енергії для тих, хто міг її відчувати. Колись на особистій шкурі відчув цю кляту ментальну енергію... Неприємний спогад!

Але найцікавішим, особисто для мене, став пагорб Лунган, що між селами Сарка і Лунгань, Ясського повіту. Утім насолодитися в тиші тутешніми красотами теж не вдавалося, оскільки навіть тут можна було зустріти таємничих фантомів. Я час від часу бачив на власні очі неприкаяних духів, фантомів та відчував їхню енергію.

Саме в Румунії я познайомився з ромами або, як їх ще називають, — циганами. Деякі з роду ромів користувалися магією. Причому ця магія не для якогось ворожіння чи приворотів кохання, як всі думали. Вона була давньою та могутньою силою, яка тримала баланс на землі.

Подумав, якщо доля сама веде мене до Румунії, а саме в місто Брашов, або це не доля, а якийсь злий умисел, варто навідатися до старого друга Тагарі — сина барона. Гм… Я з ним познайомився сорок років назад, це ж йому тепер за шістдесят гепнуло.

Варто було мені вийти з порталу на околиці міста та зняти невидимість, як відразу наткнувся на...

— Я вже зачекався тебе! — вигукнув Тагарі. — Ти змусив старого чекати!

Я посміхнувся й, підійшовши до чоловіка, допоміг йому піднятися з колоди.

— А ти все не змінюєшся! — з усмішкою додав Тагарі. — Це я вже став сивим та незграбним, маю чудових синів та доньок. А ти, як був бродягою, таким і залишився!

Я хмикнув та пильно поглянув на чоловіка.

Ромів вважали вільним і загадковим народом, якому характерно неоднозначне ставлення суспільства. Це обумовлено способом їх життя, традиціями та звичаями. А ті, хто знали про їхні магічні сили, взагалі уникали і боялися навіть поглянути на них. Зокрема, до ознак, який мали вигляд роми, відносилися яскрава зовнішність та одяг, які виділяли їх із натовпу.

Як і в більшості представників ромів, Тагарі мав темно-карий колір очей, які сканують не лише тебе, але й ніби твою душу; темне, але тепер із сивиною, кучеряве волосся до плечей та великий ніс із горбинкою.

— Тагарі, ти чекав мене, але навіщо? — примружив погляд.

— У мене було видіння про твій прихід! — зупинившись та вдивляючись у червоне небо, відповів. — Я знаю, що ти ще не знайшов свій шлях, істину свого буття. Стільки років блукав на самоті та у темряві! Але твій час буде обмежений!

Я закотив очі та хмикнув.

— Тагарі, ти говориш таємницями!

— Ти також велика таємниця для всесвіту! Лише поглянь на небо, Натане! Що ти бачиш?

Я склав руки в кишені куртки та підняв голову.

— Звичайне небо! Захід сонця! Що тут незвичного?

Тагарі голосно фиркнув.

— Сонце з давніх часів вважалося символом світла і добра. У народі це небесне світило шанувалося з особливою важливістю. Але червоний захід сонця або, як говорять, багряна вечірня зоря — це вісник смерті!

Чоловік про щось задумався, а я терпляче чекав, стоячи поряд.

— Ти знову шукаєш відповідей, Натане, але не бачиш, що вони зовсім поруч! — повернувшись обличчям до мене та пильно поглянувши у вічі, сказав Тагарі. — Ти не просто так прийшов, і я не випадково побачив видіння про твій прихід, навіть не дивлячись на те, що трапилось сорок років тому. Я все пам’ятаю, друже!