Натан

Розділ 8

Натан

Я вийшов з порталу невидимим. Побачив, що дівчина лежала на землі в порваній сукні, нога закована ланцюгом, над нею схилився демон, а поряд ще стояли шестеро.

Закипів від гніву, адже крім власних незрозумілих почуттів, відчув її біль.

Помітив ще одну особу, а саме жінку, яка лежала на землі недалеко від дівчини та була пораненою.

Швидко оцінивши ситуацію, підняв із землі клинок та ставши видимим, розправив крила й з розмаху наніс клинком першого удару демоняці з ближньої дистанції.

Демон упав, інші миттєво активізувалися та напали одночасно.

Помітив, як дівчина схопила ланцюг й, з криком розірвавши його, напала на демона. Намотавши ланцюг йому на шию, відправила демоняку «спочивати в безодню»!

— Анно! — закричала дівча, і метнулась до жінки.

Відбиваючи атаку тих демонів, які ще залишилися, я став попереду дівчини та жінки й, закривши їх крилами, швидкими рухами завдавав ударів клинком по обличчях, шиях та руках демоняк.

Для ураження останнього супротивника на дистанції, зробив крок лівою ногою вперед і, відвівши руку вгору-назад над плечем, метнув клинок лезом вперед.

Демоняка впав! Приховавши крила, повернув голову до дівчини. Вона міцно обіймала жінку.

— Анно, вибач! Це моя провина! — почала ридати.

Я не витримав такої «душороздираючої картини» й, схилившись, взяв дівчину за руку.

Відчув її смуток, тривогу, однак зціпивши зуби, суворо сказав:

— Досить ридати!

Цей зв’язок мене вже почав дратувати, але й покинути її в біді не зміг.

Дівчина підняла голову. Блакитні очі були повні сліз. Глибоко вдихнула та покрутивши головою по сторонах, тихо промовила:

— Натане, дякую, що допоміг!

Вона повільно, не поспішаючи, навіть не розуміючи цього, одним поглядом або мелодійним голосом пробивала стіну, яку я будував навколо себе не одне століття.

Я хотів доторкнутися до її щоки, витерти сльози та заспокоїти, але вчасно стримав свій порив, нахмурившись.

— Залишатися тут небезпечно!

Вона кивнула.

— Розумію, але не знаю, де безпечне місце, — сумно сказала.

Я підняв жінку на руки.

— Доки ходімо в будинок, потім щось придумаємо, незнайомко.

Дівчина легко всміхнулася та піднялася із землі.

— Мене звати Алегро.

Зайшовши всередину та обережно поклавши жінку на диван у вітальні, оглянувся — доволі милий будинок.

Дівчина присіла біля жінки.

— Що з нею трапилось? Демони не могли завдати такої шкоди тілу!

Непритомна жінка, крім ран на тілі, мала ще й опіки.

Алегро зітхнула та схилила голову.

— Застосувавши свою силу, знищила не лише демоняк, але й зачепила Анну.

Я хмикнув й, присівши навпроти неї, закинувши ногу на ногу, прискіпливо поглянув.

Надворі різко розпочалася гроза. Блискавиця вдаряла об землю й відчуття дискомфорту було присутнє не лише в мене!

— Приглянь, будь ласка, за Анною, а я переодягнуся.

— Угу, — буркнув та провів її поглядом.

Дівчина на сходинках зупинилася й, повернувши голову, поглянула на мене. На щічках з’явився рум'янець.

Я всміхнувся. Вона зашарілася та швидко зникла на другому поверсі.

Перевів погляд на жінку. І, що мені тепер з ними робити? Допомогти, чи покинути?

Через кілька хвилин дівчина з'явилася у вітальні, у темних джинсах, блакитній кофтинці, взута в кросівки, а волосся зав’язане у високий хвіст.

Оглянув її з голови до ніг.

— Я також відчуваю твої емоції та відчуття, — пильно поглянувши в очі, нахмурилася. — Тому, тримай їх, будь ласка, при собі!

Хмикнувши, піднявся з крісла й, повільно наблизившись, навис над нею, ніби тінь.

— Взаємно! Твої рум'янці на щічках дуже привабливі.

Алегро відійшла на крок й, склавши руки навхрест, попрохала відкрити портал. Я відвернувся.

— Ти не зобов’язаний нам допомагати, тому надалі — ми самі! — додала.

— Маєш рацію, не зобов’язаний! Жінка — твій наглядач?

— Наглядач? — обурилася. — Вона знайома батька та моя... подруга!

— Батька? — повернувся.

— Мене виховував Атарі, тому він і є моїм татом!

Вона доторкнулася до кулона та важко зітхнула.

— Атарі... батько... і де ж твій татусь, що покинув тебе разом з жіночкою?

Дівчина ледве стримала свій гнів.

— Відкрий, будь ласка, портал!

— І, куди ти підеш? — схопивши її за підборіддя, гаркнув. — Атарі тобі не допоможуть!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше