Розділ 15

Натан

Після обряду, похмура тітонька Роуз покинула нас.

Тагарі, склавши руки на грудях, також мав похмурий та стривожений вигляд.

— Усе, що я знаю про Актун-Туничіль-Мукналь, — почав говорити чоловік, — так це те, що в ній знаходиться потік, який протікає через основний прохід печери. Головний вхід до печери нагадує подвійні готичні арки з красивим темно-синім басейном перед ними. Південний вхід знаходиться на іншому кінці печери. В релігії мая печера Актун-Туничіль-Мукналь вважалася одним із порталів в Шібальбу, тобто підземного світу, і використовувалася для задобрювання богів, у нашому розумінні — демонів. Обставини жертвоприношень невідомі. За однією з версій, вони відбувалися, щоб заспокоїти бога дощу Чаака або богів підземного світу. Інша теорія говорить, що тіла належать темним відьмам, яких ховали в печері, щоб замкнути їх дух у пастці. Назва Актун-Туничіль-Мукналь перекладається як «печера кришталевої гробниці». Традиційно вважалося, що печера — це вхід у пекло, наповнений ріками крові й скорпіонами. Це було володінням богів смерті мая, «володарів Шібальби». Дванадцять божеств, що їх називають демонами, носили такі імена як «Демон, що пронизує демонів» і «Володар черепів», і завдавали людям біль, насилаючи на них хвороби та страх.

— Звідки у тебе такі відомості? — пильно поглянувши на Тагарі, запитав.

— Особисто мені не доводилося там побувати, і я щасливий, що не бачив на власні очі той жах, про які говорили мої побратими!

— Дякую, Тагарі, за теплу зустріч та допомогу, — піднявшись із крісла, сказала Алегро. — Але нам пора вирушати!

Я поглянув з-під лоба на дівчину та насупився.

— Бережіть себе — це єдине, що я можу вам сказати! — промовив Тагарі та вийшов з кімнати.

Алегро відмовилася від відпочинку й, швидко зібравшись, наполягла негайно вирушати. Переконувати, що їй варто відпочити, не було сенсу, адже відчував її душевні муки та смуток, який з кожною хвилиною загострювався та спричиняв дискомфорт не лише їй, але й мені!

Міцно обійнявши за талію, легко погладив по волоссю та на кілька хвилин заплющивши очі, на повні груди вдихнув її медовий запах. Чомусь асоціація з Алегро була саме із солодким та пряним медом.

— Натане, вибач за мої неконтрольовані емоції, — притулившись до грудей, сказала. — Я знаю, що вони тебе також турбують, але ніяк не можу заспокоїтися...

Поцілунком обірвав її слова та відкрив портал. Відсторонився від Алегро й, тримаючись за руки, ми зайшли в нього.

Печери Актун-Туничиль-Мукналь. Беліз

Вийшовши із порталу на іншому кінці світу, нас зустріла темрява, тиша та різкий запах гнилі, який увірвався у ніздрі.

Алегро закрила ніс шарфом та стривожено поглянула на мене.

— Мене не скільки лякає неприємний запах та темрява, як ця тиша, — сказала, і її слова відбилися відлунням від скал.

Я пішов уперед, повільно пробираючись у сутінках, час від часу оглядався, щоб упевнитися, що Алегро йде слідом.

— Почекай, — сіпнувши за руку, тихо сказала. — Я використаю силу руни.

У долонях Алегро виникло світло, яке розсіяло темряву... Але разом із цим пробудило нічних мешканців печери: кажанів.

Божевільний крик нічних тварюк заполонив печеру. Вони нависли над нами, і я відразу закрив крилами Алегро.

Наступної хвилини печера здригнулася й каміння посипалося звідусіль. З протяжним криком кажани відлетіли.

Схопивши дівчину за руку й прикриваючи її крилами від каміння, пробігли кілька ущелин, але прийшлося різко зупинитися, адже ми опинилися над проваллям.

— Батько точно там, — впевнено сказала Алегро.

Вона розправила крила та міцніше взяла за руку, і ми разом стрибнули донизу. Варто було нам приземлитися, як різкий запах сечі, крові та гнилої туші вдарив у ніздрі.

Велика печера була у факелах, тому, першим помітивши мертві тіла, схопив Алегро за плечі та взявши її за потилицю, міцно обійняв.

— Натане, що ти робиш? — незадоволено вигукнула й спробувала вирватися з обіймів. — Ми повинні йти далі! Відпус...

Коли Алегро повернула голову, то застигла. Її тіло здригалося й, зрештою вивільнившись з моїх обіймів, вона повільно наблизилася до мертвих.

— Боже, це ж воїни Атарі!

Але жах ще очікував нас попереду...

Почувся гуркіт та голоси, які розійшлися печерою. Не встиг дотягнутися до Алегро, як хтось відкинув мене і я гепнувся об стіну.

Почувши крик дівчини, знову метнувся до неї, але цього разу отримав сильний удар у щелепу від... Аделаїди! Вона, чи вірніше казати — демон в її тілі, голосно засміявся.

— Не очікував, нефіліме? — схопивши за горло та піднявши, злісно промовив.

Нас оточили демони. Алегро лежала на землі. Я розгледів на її плечі пляму від крові, та з усієї сили та злості, які були присутні в мені, вдарив сутність. Ставши невидимим, побіг до Алегро, але був збитий з ніг.

Я якогось біса став видимим, а зверху наді мною навис демон.