Розділ 19

Алегро

Щоб відкрити портал у пекло, я розуміла, що Брагнус використає силу Натана та вбитих Атарі, а щоб повернути своє тіло та вивести легіони демонів із пекла на землю, залучився підтримкою жерців, які, я впевнена, і провели обряд жертвоприношення.

Від розуміння того, що відбувається, на зміну страху прийшов гнів, але разом із цим і розчарування від своєї безпомічності.

Коли повний червоний місяць вийшов з-за хмар, пролунав моторошний звук, а на небі неочікувано з'явилася блискавиця.

«Відступай!» — почула голос.

Я округлила очі та оглянулась. Відьми продовжували ритуал, а демони та жерці спокійнісінько залишалися на своїх місцях, а це значило, що голос чула лише я.

«Тікай, Алегро! Негайно!»

Лише з другого разу я впізнала цей голос.

Рафаїл...
 — Пришвидшуйте ритуал, — гаркнув Брагнус.

Демони підійшли до відьом і, діставши ножі, перерізали їм горлянки. Я закричала та метнулась у коло, але один із демонів перехопив за руку та сильно жбурнув на землю.

— Дівчину не чіпати! — закричав Брагнус та, взявши ніж, кинув його у того демона, який зачепив мене.

Я продовжувала лежати на землі й спостерігати, як з тіл вбитих відьом виходила магія та сконцентровувалася навколо Натана-Брагнуса.

Він скинув сорочку й жерці почали наносити із крові загиблих відьом якісь незрозумілі знаки. Я лише змогла розгледіти трикутник та букву V біля основи цього дивного символу. Жерці щось пробурмотіли й появився чорний згусток.

Демони заревіли так, що земля здригнулася, а потім відбулося те, чого вони так чекали... відкрився портал й із темряви появився силует. Піднявшись на коліна та тяжко дихаючи помітила тріщини на землі. Почувши гудіння, оглянулася й ахнула. Із землі вирвалася розжарена, червона рідка маса, але здавалося, що крім мене, усім було байдуже на це. Заціпеніла від жаху, але, коли Натан впав, а з його тіла вийшла темрява й перемістилася в силует з порталу, вирішила діяти, і вже ніякі демони не могли зупинити мене!

Помітивши, що жерці накинули на тіло із пекла, в прямому сенсі цього слова накидку, я скористалась моментом та побігла до Натана, але була збита з ніг.

— Я сказав, дівчину не чіпати! — закричав Брагнус, й миттєво опинився біля мене.

Піднявши голову побачила.... Боже... блакитні очі та обвуглене тіло.

— Не лякайся, Алегро! — м’яко сказав та подав руку. — Я не дам нікому тебе образити.

Брагнус відволікся на шум демонів. Скориставшись моментом, я розправила крила й вдарила ними демонів, які стояли поряд. Підлетівши до Натана, відтягнула його від тріщини із землі, і саме в цей момент із них фонтаном вилилася червона жижа.

— Натане, — прошепотіла та, обійнявши його, на губах відчула солоні сльози, які текли по обличчю.

— Якщо підеш зі мною, — наблизившись, сказав Брагнус, — я залишу його живим!

— Навіщо я тобі? —  із розпачем запитала та міцніше обхопила руками тіло Натана.

«Алегро, заплющ очі!» — пролунав голос.

Я глитнула, оглянулась і, заплющивши очі, схилила голову, закривши себе та Натана крилами. Пролунав грім та загуділи сурми й новий поштовх землі змусив мене розплющити очі та відтягнути від нової тріщини в землі Натана. Але яскраве світло з неба осліпило не лише демонів, жерців та самого Брагнуса, але і мене.

Коли світло зникло, побачила силуети, які впевнено крокували вперед. Розпочалася метушня й тепер я добре могла розгледіти чорні крила, чорну броню та самих архангелів.

Опинившись в епіцентрі протистояння демонів, жерців, Брагнуса та архангелів, озирнулася й, піднявши тіло Натана, хотіла злетіти, але жерці опинилися поряд. Схопивши із землі ніж, першою завдала удару та, прикриваючи Натана крилами, в один момент пригадала все, чого мене навчив мене батько! Почулося протяжне виття й зі світла з'явилися білосніжні пси з крилами, які, створивши коло, не підпускали жерців та демонів до нас. Вони ричали, накидалися на демонів, й у цій метушні я відразу не зрозуміла, як поряд опинився Михаїл. Він доторкнувся до чола Натана й сказав:

— Алегро, я відкрию портал, небесні пси проведуть вас до нього!

Розправивши могутні темні крила побачила, як в його руках з'явився полум’яний меч. Михаїл змахнув крилами та завдав ним удар.

— Бігом! — обернувшись, закричав.

Посеред всієї метушні, бійні, я не бачила Брагнуса й тихенько пораділа цьому. Зараз найголовніше — витягнути Натана з цього пекла. Він заворушився та повільно розплющив очі.

— Натане, — допомогла піднятися йому на ноги, — ходімо!

Доки ми дійшли до порталу, як і сказав Михаїл, небесні пси супроводжували нас та не давали жодному демону наблизитися. Увійшовши в портал, я міцно обійняла Натана. У мене не вистачало слів, щоб передати всі емоції, які вирували в душі. Хотілося плакати та сміятися одночасно.

Вийшовши з порталу ми опинилися у невідомому місці й знову у лісі. Натан схилив голову та присів на вогку землю. Його очі були пусті та тьмяні, а тіло продовжувало труситися. Я вирвала із сукні тканину та обережно почала витирати його груди від крові. Він підняв голову та пильно поглянув.