Глава 1. Сюрприз

— Максе, щойно дзвонив Власов. Він переніс зустріч на завтра. Хоче зустрітися о 11:00 в тому ж закладі. Ти як? Зможеш? — гукнув у слухавку Костя.

— Взагалі хотів поїхати на фотосесію для проєкту«СпортСтайл», але якщо так, то обійдуться без мене. Напиши Каріні, щоб не чекали мене... — зітхнув чоловік. Ну, що за навіжений день?

— Їй це не сподобається...

— Вона впорається, я не маю сумнівів. Вимикаюся. Тримай мене в курсі справ...

Макс дійсно вірив у кожного свого працівника і щиро вважав, що запорука їх успіху в тому, що кожен займається роботою, яку вміє і любить робити. В «Престижі» зосередилися справжні митці, закохані у свою справу.

Телефон завібрував смс-повідомленням від Інги. На екрані айфона з'явилося коротке послання:

«Милий, я приглянула нам чудову подорож на Сейшели. Квитки вже замовила. Я в тебе молодець?»

Гнів закипів в душі чоловіка. Це всі змовилися його сьогодні дратувати? Важко зітхнувши, знову звернув на узбіччя, інакше ДТП йому гарантоване.

Наречена підняла слухавку ще швидше, ніж він почув перші акорди рингтону, що звучав замість класичних гудків на номері коханої.

— Дай вгадаю: знову не вгодила... — почувся її дзвінкий голос.

— Ми ж розмовляли про це зранку, — намагаючись не зриватися на крик, спокійно промовив чоловік. — Я не можу покинути фірму зараз, зрозумій. Ми взяли багато роботи, підписали кілька контрактів. Сонечко, нумо пізніше. Весілля на серпень, до тієї пори обіцяю з усім впоратися, щоб ми змогли провести час разом, іде?

По ту сторону слухавки почулося нервове сопіння.

— Ти мене не любиш, Ларов, ось і все! Коли ти востаннє відривався зі мною? Я хочу на море! Ні! Я хочу в клуб! Ні! Я хочу віллу! Знову ні!

— Тобі мало триповерхового котеджу? Навіщо тобі ще один? — Макс не розумів, коли їх стосунки стали закручені навколо матеріального.

— Коли ми будемо приїздити на море, я хочу жити у власному домі, а не в готелі!— істерично вигукнула дівчина.

— Пентхаус — не так погано, ти просто не знаєш, як би більше урвати! Це не раціонально і не розумно... — втім, так думав лише він. Ларов міг дозволити собі віллу і навіть планував подарувати її на честь весілля коханій, проте останнім часом Інга не говорила ні про що, окрім грошей і своїх далекоглядних планів, у яких є вона і є його мільйони. Але чи є там він — загадка століття.

Вона була вродливою (ще б пак: скальпель пластичного хірурга торкався ледь не кожної ділянки її тіла, удосконаливши настільки, що тепер рідна мати не впізнала б) та впевненою в собі світської левицею. Її завжди хвилювала думка суспільства, тому в усьому старалася бути бездоганною. Коли їх роман лише починався, Макс вірив у щирі почуття. Тепер же здавалося, він просто купляв її кохання дорогими подарунками, високим соціальним статусом і можливістю виконувати її забаганки. Спершу виконувати капризи коханої було приємно, але тепер вони переходили межі, а в разі відмови «ніжна кішечка» видряпувала очі.

— Тобі шкода жалюгідних грошей на твою наречену! — врешті випалила вона.

— Поговоримо вдома! — зітхнув він і вимкнув слухавку. Пусті балачки... Всі його розмови з нею тепер були пустими. Людина, яку він знав майже рік, виявлялася геть незнайомою.

Та вдома поговорити не вдалося. Ввечері ображена Інга лягла спати ще до того, як Макс повернувся, а зранку вона встала раніше, щоб поставити перед фактом:

— Я втомилася від того, що нічого не означаю для тебе! Як собі хочеш, а я їду на Сейшели! З Катькою! Я заслужила відпустку... Кручуся тут, як в'юн на сковорідці, а ти... Не можу тебе бачити!

Коли ж це його суджена крутилася, як в'юн на сковорідці, Ларов не міг згадати, але й запитувати не став. Сварки з нею просто душили чоловіка.

— Інго... — зітхнув стомлено.

— Я все одно ще вчора придбала квитки й зробила бронь в готелі... Зателефонувала до сестри, вона вільна. Якщо ти не можеш, я поїду з нею!

— Я сподівався на твою підтримку. Адже в цю суботу третя річниця гибелі батьків... — розвівши руками, стиха нагадав чоловік.

— Життя триває, Максе. Чи мені поховати себе з ними за одно? — випалила дівчина. Більше питань не було. І слів теж.

Він просто встав, накинув на плечі піджак і спішно покинув кімнату. Макс добре розумів, що Сейшели для Інги й Каті будуть його коштом, але так навіть краще. Нехай ця жадібна до грошей леді хоч на трохи зникне з його життя, бо він уже не впевнений у бажанні провести з нею рештки життя. Здалося, вона ніколи не бачила в ньому людину, їй чхати на його почуття... То чи є у них майбутнє?

***

Літнє сонце купалося в синіх небесах, весело підморгуючи всім, хто проміняли ділові костюми на барвисті купальники й гайнули на пляж, де розпечений пісок та теплі ласкаві хвилі обіцяли райську насолоду. Приблизно такі думки й крутилися в голові молодого бізнесмена, коли він поспішав на чергову робочу зустріч у затишний ресторанчик на березі Дніпра.

Київ буяв життям. Перше тепло після затяжної весни пробудило жителів столиці. Здавалося, зараз усі вони покинули свої домівки й кудись відправлялися. Хтось поспішав на зустріч з друзями, хтось неспішно гуляв з коханою людиною, інші збиралися в веселі компанії, яких було повно скрізь: на зупинках, вулицях, парках і скверах. Певно, були й подібні до нього ділові люди, але, марнуючи час за спогляданням прохожих у заторі (а що ще робити в заторах? Можна, звісно, слухати радіо або читати в Інтернеті новини, але в Макса був не той настрій), він їх просто не помічав. Складалося враження, що весь світ насолоджувався першим теплом, літом і життям. Лише один він вкотре боровся зі злістю, образою і розпачем, та при тому не міг розслабитися й на секунду, бо ж хто пильнуватиме фірму, як не він? Вона хоч і душу не гріла, але була ледь не єдиним, чим чоловік дорожив. Сестра не рахується: Віолетта була для нього даром небес, але зараз, у надзвичайно складний період його життя, і її не було поруч.