Надія!

     Усі почали збиратися по домівках, Стас теж  збирався. До нього підійшов Руслан, він як згодом дізнався Стас, жив на його районі. Навідмінно від багатьох своїх однокласників вони та ще пару чоловік жили не на одному районі з іншими. Хлопці вийшли з класу та попрямували до виходу зі школи.

    По дорозі до виходу Руслан почав розмову, намагаючись встановити зв'язок із новим однокласником.

- Ти звідки, Стас? – запитав Руслан, злегка нахилившись у його бік.

- З невеликого містечка на заході країни, – відповів Стас, уникнувши прямого погляду. – А ти?

- Я тут, з цього району, – відповів Руслан. – Якщо треба буде, покажу тобі місцеві "фішки", щоб тобі було легше освоїтися.

       Стас лише кивнув, вдячний за пропозицію, але все ще трохи відсторонено. Вони вийшли з школи, і свіже повітря здалося Стасу приємною зміною після напруженого дня.

- Ну ось, перший день майже закінчено, – сказав Руслан, намагаючись розрядити обстановку. – Не так уже й погано, правда?

     Стас змусив себе посміхнутися, вдячний за дружність Руслана, але його думки були далеко від шкільних коридорів.

- Слухай, Руслане, ти ідеш сьогодні на вечірку? - запитав хлопець.

- Так, звісно, такого пропускати не варто, - з нотко глузливості відповів Руслан. - А ти що думаєш не йти? - запитав.

- Та ось, думаю... напевне не піду, - мовив.

- Ти, що чувак, ти новенький і обов'язково повинен піти, познайомився з якоюсь дівчиною, наприклад, як ти вже запримітив Лейла, ще та красуня, а що, чому ти так дивишся? - з неясним виразом спитав хлопець.

- Так, ця дівчина краля, ладно тоді, піду, піду, до речі, а що можно подарувати Лейлі, що їй подобається, - швидко перевів розмову хлопець. Його серце калатало як скажене. І він не зовсім розумів чому? Лише одна згадка про неї  зовсім збивала його з пантелику. Ці відчуття були такі знайомі. До того ж хлопець не хотілося розмовляти зараз про особисте.

- Нууу... якщо чесно, я навіть не знаю, я не шанувальник жіночих примх, що їм подобається, а що ні, іноді складно сказати, хоча зараз ми це дізнаємося, довірся мені, є в мене номер телефону тієї, хто найкраще це знає, - він дістав телефон та швидко набрав когось. - Ало, привіт, ми тут з приятелем йдемо до твоєї подружки на день народження, чи не могла б ти підказать, що мій товариш може їй подарувати? ... ага, добре, дякую, до зустрічі бувай. - він поклав слухавку. - Ну що чувак, все просто, береш купуєш букет великих ромашок та ідеш на вечірку. - глузливо сказав Руслан.

- І все? - спитав.

- І все! - відповів. 

- Добре, братику, дякую за пораду, - відповів Стас, ще раз перевіривши свій гаманець. - Але якщо вона не любить ромашки?

- Тоді ти купиш їй шоколадку, - сказав Руслан з посмішкою. - Всі дівчата люблять шоколад, це як універсальний подарунок.

- Ти точно знаєш, що говориш, Руслане? - сумнівно запитав Стас.

- Так, так, не хвилюйся. Я теж колись був новеньким, - засміявся Руслан. - І не переживай за вечірку, ти ще побачиш, наш клас – це одна велика дружна сім'я. Ти швидко влиєшся.

- Ну, сподіваюсь, - Стас усміхнувся, відчуваючи, що його хвилювання трохи вляглося завдяки бесіді з Русланом.

- До речі, давай зайдемо по дорозі в магазин, щоб купити ті ромашки, - запропонував Руслан, вказуючи на невеличкий квітковий кіоск біля дороги.

- Гаразд, давай, - згодився Стас, і вони звернули до кіоску. Поки Руслан чекав збоку, Стас швидко обрав красивий букет ромашок та зазирнув на цінник. "Трохи дорого, але для Лейли варто," - подумав він, платячи касирці.

- Ось, відмінний вибір, братику! - схвалив Руслан, коли вони пішли від кіоску. - Тепер ти точно заслужиш у неї плюс у карму.

- Я сподіваюсь, - усміхнувся Стас, тримаючи букет. - Тепер тільки треба не загубитися на шляху до її будинку.Не хвилюйся, я тебе проведу, - пообіцяв Руслан. - І пам'ятай, головне - будь собою. Все інше прийде з часом.

      Вони йшли та розмовляли. Домовились про те, коли та де зустрінуться, аби разом піти на день народження!

 Десь опів на четверту, Стас вже зібраний та з букетом квітів стояв біля під'їзду свого товариша. Він не міг повірити в те, що знайшов її, ту саму свою маленьку Лейлі.

Пів години тому...

 Стас вибирав собі одяг у якому він мав піти на вечірку. Його погляд зупинився на джинсах, футболці та синьому піджаку. Після того випадку Стас не відвідував гучних вечірок, мав за звичку бути самотнім та спілкування його обмежувалося тільки деякими його знайомими. Хлопець одягнувся, почав шукати гель для волосся, давно він так не виглядав, напевне десь закинув і ось прийшлось знову його дістати . Стас висунув все зі своєї шухляди, але ніде не зміг знайти. Потім дістав коробку у якому було дуже багато всього важливого для нього. Він давно забув про неї, або ж зовсім не хотів пам'ятати. Його погляд прикувало фото на якому він стояв зі своїми товаришами, а поряд була маленька, світло волоса з гарними очима дівчинка. Стасу стало не по собі. В його пам'яті почали спливати спогади про той час. Ця дівчина була та сама сьогодні вісімнадцятирічна Лейлі. 

      Стас застиг на мить, вдивляючись у фотографію. Він пам'ятав той літній табір, як ніби це було вчора. Лейла завжди була повною енергії, її сміх лунав скрізь, де вона з'являлася. Один з найяскравіших спогадів, що виринув у його пам'яті, був пов'язаний з несподіваним матчем з футболу.