Артур

За два роки ....

- Синку, ти вирішив у який університет вступатимеш після школи, я ось думаю архітектурний твоя стихія, як гадаєш, до того ж тобі це дуже подобалося колись, і творчий конкурс я гадаю ти зможеш подолати, так?! - цікавилася мама, коли вони сиділи усі у хрещеного батька  Артура. Мама звичайно знала, коли треба дійсно питати. 

- Мам, ми ж у гостях, давай поговоримо опісля, вдома, - залипаючи в якусь нову гру, намагався відмахнутися від маминих допитів Артур. Хоча знав, що це не спрацює. І їм все ж треба буде поговорити.

- А мені здається, що архітектурний, це більше для жінок, до того ж, ми маємо розуміти усі перспективи цієї професії в майбутньому, як на мене Артурові підійшло б щось на кшталт юридичного, звісно треба мати гарну пам'ять, аби усі, усі, закони знати, і добряче критично мислити, я думаю йому б більше підійшов діловий костюм з портфелем та зручний кабінет, аніж креслення та планування будівництва, звісно це тільки моя думка, а ви вирішуйте самі, вам видніше, хоча мені б знати твої оцінки, тоді б я сказав би точніше, - додав дядько Володимир. Це був Володимир Володимирович, він був директором в одній з елітних шкіл. - Агов, хлопче, Артуре, про тебе говорять, а ти навіть оком не моргнув, ех, лейбо й годі, ... – додав дядько.

- Я сам вирішу, що мені підходить, а що ні, до того ж на майбутнє в мене зовсім інші плани, але про них я не скажу, дізнаєтесь коли прийде час, просто довіряйте мені, і я вас не підведу, повірте, це кращий варіант з усього того, що ви мені запропонували, і перспектив в цьому на майбутнє чимало, як на мене усі ваші погляди вже застарілі, в нашім світі є чимало зайнятостей, які в майбутньому можуть забезпечити чималий заробіток, до того ж....- хлопець запнувся. Він уважно зосередився на чомусь у телефоні, хвилина, друга, третя, -Так, так, так, і я знову молодець, - він посміхнувся сам до себе, і додав, -Так на чому ми там зупинилися ? Головне отримати диплом, а далі буде видно. 

-Ну ось, синку, тоді тобі треба підтягнути базові предмети, аби гарно скласти іспит в майбутньому і мати гарне свідоцтво про закінчення вищої школи, математика, фізика в тебе не з найкращих, тому думаю час ще є все надолужити, у нашому світі без освіти навіть вантажівки розвантажувати не візьмуть, подумай добряче, - додав тато. 

  Зараз Артурові хотілося якнадалі втекти від усіх цих моральних настанов. Але ж він у гостях, і добре розумів, що ображати кумів він не мав своїм виглядом жодним чином, а тому покірно поклав телефон на стіл, і уважно почав слухати усе що казали дорослі. Хлопець знав, що може втратити за свою нахабну поведінку і ризикувати зовсім не хотів. Через пів року йому має виповнитися 18, а тому він попросив у мами з татом крутий байк, на томість пообіцявши батькам, віднині вчитися, слухатися і бути паїнькою у всьому.           Напевне як би не мрія, він би і далі сидів та грав у ігри, але усвідомлення того, що може втратити, зуміло поставити його у рамки дозволеного. 

 Наші дні...

 Продзвенів будильник, на ньому висвітилося 6:30. 

 Артур неохоче піднявся зі свого ліжка. 1 вересня. Знову у школу. Він потягнувся за водою. У горлі пересихало і страшне хотілося пити. Учора вони з друзями добряче погуляли та так, що тепер Артуру навряд чи хотілося йти у ту школу. Але вибору не було. Він пішов у душ.

  Через пів години Артур спускався до сніданку. 

- Хлопчику, який ти у мене гарний. - мама поцілувала сина як зазвичай у щічку і ще довгий час не могла відірвати від нього погляду. 

 Зараз Артур мав вигляд як справжній юрист та ба навіть якийсь інвестор чи що. Охайно прибране каштанове волосся, смагляве личко маленький кирпатий ніс та великі голубі очі дуже гарно зливалися з його пухкенькими червоними устами. Але особливого шарму його образу надавав його сірий костюм, лакові туфлі та добре випрасувана блідо рожева рубашка з чорною краваткою. Звичайно мама дивилася на нього зачаровано та додала жартуючи:

- А знаєш, як би я була молодше та ти не був моїм сином, я б однозначно закохалася в тебе. Ти в мене такий гарний, дівчата сліпі чи що, чому ти не з ким не зустрічаєшся, в тебе зараз такий вік прекрасний,...- Інна Василівна поринула у свої думки.

- Мам...- Артур подивився на неї та зрозумів зараз мама покинула цей світ уявно, вона часто занурювалася у свої мрії, тому хлопець знав, краще змовчати і поснідати. До того ж мама часто зоставалося сама вдома, тато був у відрядженні, а її як жінці не вистачало його. Хоча тато і намагався компенсувати це коли приїжджав додому опісля і намагався проводити увесь свій час з сім'єю та коханою жінкою, але його все одно бракувало, і мамі так точно, Артур все розумів, він вже не був маленьким хлопчиком, але не міг нічого з цим зробити. Якось намагався поспілкуватися з татом на цю тему, але потім зрозумів, що якщо тато не буде працювати, то у сім'ї не буде зовсім копійки, хоч мама і працювала, але на пів ставки у дитячому садку вихователем, діти її хоч якось відволікали, але сум та тугу не приховати навіть за роботою. 

 Артур поснідавши узяв свій портфель, хоч і не розумів для чого, адже сьогодні він явно в школу іде як одинадцятикласник, випускний клас, на носу іспити, та ба більше останній рік у школі. За це літо хлопець дуже подорослішав і знав чого хоче від цього життя. Знав куди хоче вступити чим займатися і які іспити буде складати. Мама вже не хвилювалася як декілька років тому, вони з татом навчилися довіряти сину і вірили у нього, хоча до кінця не розуміли ким і куди він хоче стати. А Артур натомість казав, що розповість усе, коли все здійсниться і він вступить туди куди хоче.