Назавжди зайва

Гарячий дощ

 Сьогодні я прокинулася не від лагідного маминого доброго ранку, не від сонячних променів, якы лоскочуть мене, не від пищаня моєї шиншили Пиріжка, яка завжди раніше за годинник, а від спазматичного болю у горлі, голова була ватною, ноги нили, а у роті пересохло, ніс заклало. Тіло кидало у жар, то у холод. Добре хоч поряд була вода. Я зробила декілька жадібних ковтки води.

 Ну ось клас. Здається я захворіла. Ще цього не вистачало. Ввімкнувши світильник, я почала шукати термоментр. Мені так і не вдалося його знайти. Натомість я чітко розуміла, що мені стає зле все швидше. Щось взагалі в очах темніє. Треба швидше спуститися до мами з татом, поки я зовсім свідомість не втратила.

  З добрим ранком Лейлі, називається! А чи був то особисто ранок? Глянувши на годинник 3:40 висвітило.

 Я по тихеньку встала з койки та несміло почимчикувала до спальної кімнати мами з татом. Зараз я б охоче напевне погодилася спати на першому поверсі, аніж на другому. Йти було важко, слабість, жар у грудях, то холод то жар знесилил моє тіло. Але я все ж таки дійшла до батьків. 

 Відкривши двері я ледь вже трималась на ногах. 

 -М-а-а-м, - з усієї душі вирвалося у мене. Сама не розуміючи що зі мною, я впала непритомною прямісінько у входу маминої з татом кімнати. Більше я нічого не пам'ятала. Очі закрилися. 

__________________________________________________________

 -  Зараз їй потрібен тільки спокій, спокій, спокій. Вітаміни. Лікування. Та головне спокій. Оргаізм дівчинки дуже слабкий. Я виписала ліки. В неї грип. Зараз ми поставили їй крапельницю, тому думаю після декількох годин відпочинку ви зможете її провідати. Зараз їй потрібно відпочити. Ми тут поряд. Якщо що, ми зателефонуємо вам. - намагалися заспокоїти моїх батьків лікар. 

 Я майже прийшла до тями. В голові шуміло. Тіло нило, але вже не було жару, навпаки зараз здається температуру трішки збили. І схоже я зараз знаходилася у лікарні. З того що я чула крізь несвідомість, я могла з точністю це зазначити. 

 Хоча я все й чула, але не бачила. До того ж зараз мені явно потрібно було б відпочити. Тому я не відкрила очей коли до мого ліжка підійшли батьки. Тато тримав мене за руку та якось жалісно гладив її, а мама поцілувала мене у чоло. 

 - Любий, ти побудешь з донею, я поки піду до аптеки по ліки. - звернулася мама до тата. Він лише кивнув. 

  • Ох, люба наша, одужуй моє сонечко, скоріше одужуй, - з цими словами мама покинула палату. А тато зостався зі мною.

  Я не знаю скільки минуло годин або ж діб, але я все ж таки прокинулася від міцного сну. Неквапливо відкривши очі я побачила біля себе маму. Вона якось зворушливо наче не міцно спала.

 Здається був вечір.

 В вікні виднілися сутінки. Та крапав маленький дощик. Вересень зовсім щось засумував.

  Млява погода все більше і більше ставала прохолодною.

  Зараз я почала ясно розуміти де я і чому тут опинилася. Схоже мені вже було набагато краще. Я легенько доторкнулася до мами, адже хотіла дуже сильно пити, а то подекуди і їсти. 

- Мам, мамо, ...- легенько доторкнувшись до її руки я намагалася обережно пробудити її від сну. Мама доволі швидко відкрила очі, вони здавалися чи то зажуриними чи то сполоханими, зараз я розуміла, що мама весь час була зі мною, її вигляд казав все за себе. Мляве обличчя зовсім стало блідим, синці під очима казали, що вона довгий час не спала. У руках вона тримала плед і книгу.

- Лейлі, доню, як ти, щось болить, ти скажи, не мовчи, Господи, яка ж я щаслива, ти так нас з батьком налякала, у тебе грип, через те що слабкий імунітет ти і втратила свідомість, ми з батьком відвезли тебе до лікарні, донечко моя люба, щось хочешь? - мама обійняла мене та я зрозуміла всю печаль її хвилювання. Скільки було часу та скільки я пролежала мені було невідомо.

- Мама, в мене зараз нічого не болить, не хвилюйся, все гаразд, я вже краще себе почуваю, набагато, ти можеш мені подати водички, щось пити дуже хочеться, - через секунд п'ять я вже жадібно ковтала краплю за краплею. Напившись досхочу я запитала маму про те, що мене хвилювало.

- Сонечко, ти у лікарні вже 3 день, зараз на годиннику дев'ятнадцята година вечора, невдовзі має приїхати тато, аби привезти твої речі і їжу. Тобі зараз треба краще харчуватися, ми тут з татом поки ти відпочивала купили деякі фрукти, вітаміни, щось хочеш, он апельсин, банани, яблука, персики, що хочеш? - мама сунула мені на вибір велику таріль з фруктами. - Ти поки куштуй, а я татові зателефоную, що хочеш з їжі, лікар рекомендувала тобі зараз їсти більше рису та м'яса з курки, аби підвищити імунітет, то ти в нас зовсім слабенька щось, після виписки з лікарні я обов'язково буду тепер контролювати твій прийом їжі, а зараз смакуй фруктами, невдовзі прийде лікар аби подивитися тебе та дати ліки, - мама вийшла з кімнати. Невдовзі вона говорила з татом. А я на томість смакувала персиком, апельсином, зараз я б напевне з'їла всю таріль, аппетит був вовчий, їсти хотілося нестерпно. 

- Ну що у нас тут? - до моєї палати завітала лікар. – Бачу, що йдемо на виздоровлення, бачу,  аппетит уже зявився, це дуже добре. Лейло, тебе зараз щось турбує, щось можливо болить, якась десь біль, чи ще щось, - я кивнула жестом голови, що ні. - Це добре, тоді доїдай і я тебе послухаю та подивлюся твоє горло, зміряємо температуру, тобі зараз треба добре харчуватися імунітет зовсім слабкий, до того ж зараз осінь, а тому грип, віруси неминуче явище, ти можливо десь премерзла, під дощ попала чи щось на кшталт цього? 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше