Назавжди зайва

Канікули

- Алло, так...привіт Асюта, чому так рано дзвониш? Щось трапилося?  - підняла я слухавку відповідаючи соним голосом. На годинику була вже 10 година ранку. Через те, що я знову через свої думки лягла пізно спати, та дуже довго вмикала в телефоні,  зараз я напевне ні с ким не хотіла б спілкуватися. Але від подруги все ж взяла слухавку. До того знала, що якщо не візьму, то мені ж гірше мабуть було б, вона дзвонила поки б не додзвонилася. І це ще б більше дратувало. 

- Уставай, сонько, все гаразд, просто я майже біля тебе, - якось радісно мені повідомила Асюта цю новину. А мені ось зовсім не хотілося ні яких гостей сьогодні. До того ж був вихідний. Мабудь поніжитися в кроваті це усе, що мені хотілося. 

- Слухай, я не знаю з чого в тебе такий гарний настрій, але я хочу спати, можна хоча б трішки ще? - проскиглила я у телефон. Але подрузі схоже було байдуже на це. Я розуміла що вона ось ось буде в моєму будинку. І я не прогадала. 

- Нічого не чую, зв'язок поганий, я майже в тебе, до зустрічі, - вона швидко поклала слухавку. А мені прийшлося спуститися до вітальні аби відчинити двері. Адже мама з татом були на роботі. 

Ось вже ми у вітальні. Я ставлю чайник. Дістаю солодощі. Хоча думками ще б напевно полежала у ліжку. І чому саме у вихідний? 

- Ну, що, що такого важливого ти хотіла мені повідомити, чого не змогла сказати по телефону? - маючи надію, що все ж я ще піпу після зустрічі з нею до своєї кроваті. Я узялася робити тости з повидлом. 

- Ну, в мене є дві новини! Одна радісна для мене. А ось інша... - вона різко замовкла. Та якось дивно подивилася на мене. 

- Ну?Що там? Кажи вже ! - я уважно подивилася на подругу. Чомусь мені хотілося вірити, що нічого страшного не трапилося у школі за моєї відсутності. 

Але як прикро. Все ж подруга не розповіла мені. Якраз до мене задзвонив телефон. Дзвонила мама аби розбудити мене. Дуже шкода, що усім хотілося саме цього, а не навпаки. 

Я поклала слухавку та повернулася до подруги.

- То що, які кажи вже, що хотіла, - похіхнувши промовила сонно я. 

- Ну в нас на цих вихідних з 11 класами намічаєть похід,то думала ти до нас приєднаєшся! Чи як? - промовила до мене Асюта, майже доївши свій тостер. - А по - друге, це те, що  в Стаса у суботу наступну  день народження, то ось запрошення, вечірка буде проходить у нас вдома, ти просто повинна прийти, - якось радісно повідомила мені вона. Мені навіть здалося, що через чур радісно. 

- Я подумаю, - тільки і мовила. На цих канікулах  у мене були зовсім інші плани. Треба було навчання підтягнути. І ось це все точно не входило до моїх планів. 

Ще посидівши згодини дві з подругою, я зрозуміла, що в ліжко я вже точно не потраплю. Хоч би я як цього не хотіла. 

- Добре моя люба, - прощалася зі мною подруга, - Сподіваюся, що ти прийдеш на вечірку та ми разом підемо у похід. - Вона тикнула мені список речей які потрібно було б узяти із собою. Я прийняла його. - Бувай, до зустрічі. - обійнявши мене попрощалася зі мною Настя. 

- Стій! - зупинила я її. 

- Що!? - перепитала мене.

- Хотіла спитати, а що це в тебе за кулон такий дивний? Раніше не бачила на тобі такого. Хтось подарував? Видно, що не дешевий. Золотий? Знаєш, у цієї людини дуже гарний смак, я б теж не відмовилася від такого подарунку. Гарний справді. То зізнавайся, хто такий щедрий? Ти з кимось познайомилася ? - почала вже я діставати подругу.

- Угу, з ким у цій школі можна було б познайомитися нормальним ? Ні, просто мама купила, - якось спокійно вона відповіла мені. Раніше я першою дізнавалася про таке. А зараз розумію, що подруга змінилася. 

Дивна вона якась. Раніше за нею не спостерігала такого позитиву у сторону Стаса. Та ще цей кулон. Колись я хотіла саме такий. Ще у далекому дитинстві. І про це навіть не знала моя подруга. Лише він. Гаразд, можливо часу не було розповісти мені. Треба буде і собі купити. Спитаю тільки у Асютиної мами де вона такого узяла. Але це все потім. Спочатку потрвбно було б привести себе у порядок. Погодувати Пиріжка. 

Зараз із ним ми були справжніми друзями. З кожним днем я все більше звикала до нього а він до мене. Ми потоваришували. Він неквапливо йшов до мене на руки. Я як тільки могла задобрювала його усіляким смачненьким. То сушеними яблуками, то сіном, то купувала усіляких вкуснях для мого зубатенького пухнастика. Він на диво не був проти. Та з'їдав усе під чисту. Навіть зернини не залишав. Через що згодом навіть вагу набрав. 

 Якось натрапивши на платформу "Про шиншила" в ' Інтернеті, я аж до самого вечора читала та дивилася відео ролики про цих тваринок. Не дарма він в мене усе гриз. Виявляється зубки у шушиков ростуть ціле життя, і якщо йому не купувати спеціальний точильний камінчик, то зубки можуть наробити шкоди. Тому так важливо цій тваринці давати усе тверде та сухе. В жодному разі їм не можна свіжого. Адже потім можуть початися з кишківником проблеми. А ще цікавою особливістю є і те, що шиншилок  не можна купати у воді. Адже вода  для них - це як із свіжим усім, може привести до глобальних проблем та навіть до смерті. Тому вивчивши природу свого Пиріжка, я зрозуміла усю суть відповідальності за нього. А ще він в мене дуже як виявляється чутливий. Йому подобається слухати музику. Коли я вмикаю у себе на телефоні, він дуже швидко під неї засинає. Але стоїть мені тільки відлучитися на пару годин кудись та залишити його на самоті, то по приходу до кімнати, я бачу таку картину. Пиріжок на мене ображений, в клітці усе розкидане, але коли я підносю до нього шматочок яблучка засушеного він одразу ж стає радісним. Та якось по особовому пищить. 

 Ось таке чудо мені подарував Стас на день народження! Чи йти мені у похід ?А ще цей день народження Стаса! Що якщо я не прийду. Бажання зовсім не було. Та і сьоме відчуття підказувало мені, що щось тут не те. Чогось мені Асюта точно не договорює. Якою б я була щасливою аби я не була правою!

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше