Люба моя, з днем Народження!!!

    Я заплющила очі і загадала бажання! Тиша на мить оповила кімнату, як дивовижний покров, даруючи момент абсолютної зосередженості та спокою.

   Задула свічки, вони одразу ж погасли. "- Напевне,  здійсниться!- подумки промовила до себе я!" На мить здалося, що все погане відступило назад, залишаючи місце лише для цього чарівного.

    Мама з татом поцілували мене в обидві щічки та лагідно промовили до мене по черзі. Мама першою кинулася мені на шию з обіймами, її очі блищали від сліз радості.

- Моя дорогенька, - прошепотіла вона. - Я так пишаюся тобою. - Тато стояв трохи осторонь, але його погляд був сповнений тепла та гордості. Він підійшов і міцно обняв мене.

- Ти вже велика, - сказав він. - Готова до великих звершень.

- Доню, сьогодні тобі 18, і ти вже доросла, ми з татом дуже хочемо аби у твоєму житті все склалося як найкраще, ти наша зірочка, наш котичок, наша радість, знай, що ми тебе дуже любимо, - сказала мама та на очах у неї виступили сльози. В ці хвилини я відчувала себе ніби в дитинстві.

 - Знай, наша красуня, що ми завжди поруч, щоб у твоєму житті не трапилося яка б терниста дорога не була твій дім тут з нами, щастя тобі, здоров'я, легкої дороги, нехай усі твої мрії здійснюються, а ми обов'язково станемо твоєю підтримкою і міцним плечем,  - додав тато та вручив мені маленький пакунок! У ньому я знайшла ще меншу коробочку, а в ній золотий медальйон. Я була приємно вражена. Це був бабусин медальйон, я дуже любила свою бабусю, з сумом на очах я почала згадувати про неї. Вона була дуже классною, найкращою бабусей для мене в цьому житті. За жития вона знала, що мені дуже подобається цей медальйон, але чому мама з татом вирішили саме зараз мені його подарувати? Я вирішила запитати.

- Доню, коли нашої любої бабусі не стало, я знайшла в неї в речах саме цей пакунок, там був лист, ми з татом не читали, - мама вручила мені папірець із написом, "Читати тільки Лейлі! Коли тобі буде 18. З любовью твоя бабуся!". Я узяла свій подарунок, поцілувала маму з татом, подякувала, та сказала, що мені треба побути на самоті. Я пішла до своєї кімнати, на очі наверталися сльози, адже, я дійсно сумувала за бабусею, як вона там? Чи в неї все добре? Думала я про себе,  вмить взявши себе в руки, я навіть  зуміла посміхнутись. Розгорнувши папірець тремтячими руками, я узялась читати, у бабусі був гарний почерк, на ньому було написано таке:

  "Дорога моя, люба моя, Лейлі, - вона любила мене так називати, якщо ти зараз читаєш цей лист, то мене вже немає поряд. Дівчинко моя, я дуже тебе люблю, навіть коли я не поряд, я завжди з тобою, пам'ятай про це. Сьогодні тобі 18, ти вже доросла, на крок в доросле життя, я тобі бажаю моя хороша, тільки легкої дороги по життю, нехай твої всі мрії збуваються, а мама з татом обов'язково тобі допоможуть в цьому, обов'язково будь хорошою і доброю людиною, хоча саме таким людям дуже важко по життю, але попереду в тебе безліч нелегких задач, будуй своє життя як бажаєш ти цього, квіточко моя я дуже за тобой сумую, та маю тобі дещо повідомити. За життя я б не змогла цього сказати, тому пишу зараз, люба наша, ти повинна знати, що мама з татом тобі не біологічні, але вони тобі рідні, тебе вісімнадцяти років тому покинула біологічна  мати, ми її добре усі знали, це була найкраща подружка твоєї рідної нинішньої мами. Нажаль, моя люба, так буває в житті, іноді деякі люди дуже слабкі духом, і зламуються при першій же проблемі в цьому житті, моя маленька, вибач мені, що не розповіла раніше. Але мама з татом категорично були проти, тому я не могла. Це була їх таємниця, не моя. Чому саме я написала цей лист і хотіла щоб ти його відкрила на своє 18-річча???В тебе напевно купа запитань ! Тому що це саме той вік коли ти можеш сама вирішувати. Моя люба, якщо ти зараз в шоці, це нормально, серденько моє, не тримай своєї образи на батьків, вони тебе дуже люблять. Якщо ти захочеш дізнатися хто твоя мати, то будь ласка, запитай про це опісля свого дня народження, повеселись від душі, адже 18 років лише одні в твоєму житті. Я бажаю тобі тільки здоров'я, злагоди, та віри у свої сили. 

                                             З любов'ю твоя бабуся, цьомаю тебе моя крихітко. Знай я завжди поряд!

    Мені стало сумно від цього листа. По щоці пробігла швидка солона, сльоза. Серце вмить зщемилося, та перехопило дихання, все вмить стало сірим, неначе тільки що, пройшов дощ.  "Але ж як так?" подумки пролетіло в мене в голові. Невже увесь час мене обманювали! Я не вірила в це! Але твердо вирішила для себе, якою б гіркою правда не була я зможу її прийняти. Нажаль, тоді для себе я навіть не уявляла, якою гіркою вона може бути.

  Я ще довго копошилась зі своїми думками, намагалась оговтатись від гіркої правди, аж поки до мене не зайшла мама. Вона присіла до мене, очі її сяяли від радості, і від неї віяло чимось ванільним та смачненьким. Вона лагідно запитала в мене, чому я така замріяна, чи то чимось стурбована,  зі мною все гаразд, я не хотіла псувати сьогоднішній день і тому відповіла просто з легкою усмішкою:

- Та ось, не знаю мамусю, що його вдіти, - промовила я до неї, -Яку зачіску зробити, - усе ж школу ніхто не відміняв. Довелося збрехати їй. Ох, як мені цього не хотілося, але я була дійсно рада тому, що мама більше не стала нічого розпитувати. Вона  лише посміхнулась, та похитала головою. І це ще добре, що я була не нафарбована, подумала я про себе. 

- Дівчинка моя, я знаю як тобі зарадити, - по очах пробігли блискітки, і я зрозуміла мама щось вигадала. У школу мені сьогодні можна було не йти, але я не мала такої звички аби пропускати її через свій День народження, до того ж, часу в мене було вдосталь щоб зібратись, і я вирішила довіритись мамі. Моя мама була взагалі модельєром вже 30 років, і тому розумілась у зовнішності будь-кого та мала неперевершений смак. Якось вона, навіть, виграла преміум з показу моди. Я дуже пишалася нею і також хотіла стати дизайнером.