Ніч - час Портової Мафії

Лист та морозиво

Я прокинулася. Завдяки Марку рани майже не боліли. Я посміхнулася. Здається вперше за цих два дні. До речі на рахунок днів: в теорії через декілька годин мене мали б відпустити. Через годину прийшла людина Майкла та принесла їжу. Та я на неї навіть не поглянула - усе що приносить Майкл мені не потрібне. Весь час я лежала на матраці та думала про вчорашній день. Навіть не зважаючи на кепські події, частково день видався непоганим.

Хтось спускався по сходах до мене. ''Марк'' - подумала я. Але це був не він. Прямо навпроти мене стояв Босс. Я швидко піднялася та поклонилася. Рей усміхнувся

- Час твого покарання завершився. Ти зможеш покинути це місце, але пред тим дай відповідь на одне - єдине питання - Босс зробив паузу - для чого ти збрехала про Емілі?

Всередині мене все похололо. Але вираз лиця зовсім не змінився і я спокійно продовжила:

- Перше - вона одна з ''елітних бійців''. Друге - на нас чекало б покарання в якому ми б вийшли поранені, що означає що деякі місії буде важко виконувати. І третє - вона боєць ближнього бою і зайві рани їй не потрібні

- Що ж дуже гарна відповідь. Ти прийняла зважене рішення, Міка - Рей зробив паузу - поки ти вільна. Даю тобі день на відновлення сил

- Дякую - відповіла я.

Після чого вийшла з моєї тимчасової ''домівки''. Швидко піднявшись сходами на перший поверх, я викликала ліфт і поїхала до своєї кімнати. Відчинила двері - все залишилося лежати як і було. Пакунки з покупками, мої та Джейн хаотично стояли на підлозі.

- Ура! Кімнатка як я скучила за тобою - я радісно пройшлася по кімнаті - так, спочатку я хочу піти в ванну. Тоді побіжу до Джейн.

Я підійшла до шафи і витягла звідти коротке кімоно малинового кольору  з ніжно - рожевим переходом. До нього я взяла білі чулки та чорні туфлі. В ванні, дивлячись на себе у зеркало, я зрозуміла на скільки погано виглядаю. На місці ударів від батога залишилися червоні плями. Сподіваюся вони скоро зійдуть. Я залізла в теплу ванну. До чого ж добре!

Коли я закінчила з водними процедурами, я не до кінця висушила волосся - залишаючи його трохи вологим. Я одягнулася у приготовлені раніше речі.

''Худді Марка - згадала я - потім треба попрати''. 

Як щодо моїх інших речей в яких я була у підземеллі - я їх викинула.  Я пішла вздовж коридору до кімнати

- Міка! Йди сюди вбивати буду - хтось гукнув мені.

Я повернулася - це була Джейн. Вона вже стояла поряд і обійняла мене

- Джейн боляче... рука - я трохи скривилася від болю

- Пробач - вона відпустила мене - я така рада тебе бачити. Ти маєш мені все розповісти!

- Нам розповісти - з ліфту вийшов Марк - як на того хто просидів два дні у підземеллі ти виглядаєш дуже добре

- Приходила добра фея і перебинтувала мені рани - я хіхікнула

Чесно кажучи я була надзвичайно рада всіх бачити.

-  Маю ідею! Сьогодні ввечері я відповім на ваші питання за бокалом червоного вина - я аж примружилася від задоволення

- Не погано придумала - сказала Джейн - що думаєш, Марк?

- Думаю, що це пропозиція від якою відмовитися не зможу - посміхнувшись відповів він

- Добре, тоді я піду у магазин - сказала я

- Чекаю тебе біля входу в корпорацію, нічний кошмар - сказав Марк і натиснув кнопку виклику ліфту

- Що? - я трохи  не зрозуміла,  але Марк вже зайшов до ліфту

Джейн стримувала сміх:

- Ой, знаєш у мене з вами не вийде пройтися. Я маю твій плащ випрати. На завданні я його трохи заплямувала - сказала вона і теж викликала ліфт

Мені ж нічого не залишалося як йти до кімнати та брати гаманець. Тому зайшовши до кімнати я підійшла до свого чорного шкіряного рюкзака, що забрали на час ув'язнення. Його вміст залишився таким самим. Я дістала телефон - 56% зарядки. Це добре, як на мене. Також я вийняла пістолет і понесла його до шухлядки біля ліжка. Відкривши її я була здивована - там лежав лист. ''Хтось був у моїй кімнаті окрім Джейн?'' - подумала. Видихнувши я відкрила його:

''Міка Велстоун, вірогідно ти вже здогадалася хто я. Адже нашого прізвища не знає ніхто, окрім нас самих. Чи не так? Для чого ти поступила так? Тобі ж від того буде гірше... Я не хочу аби тобі було боляче...  За ці роки стільки всього сталося. Ти напевно думаєш, що я тебе ненавиджу? Я ж вгадала, чи не так? Я хочу поговорити. Без свідків. Тому о 19.00 чекаю тебе на закинутій клініці. Іронічно, правда? Якщо ти мені довіряєш - зброю не бери. Свою я до речі теж залишаю. Чекаю на тебе.''

Це не може бути правдою. Серце скажено б'ється, руки тремтять.

- Я прийду, очікуй - серйозно сказала я - головне - не розчаруй мене

Я швидко заховала лист в конверт і поставила назад до шухляди. Діставши з шафи невеликий рюкзачок в японському стилі, я поставила туди телефон та гаманець. Закривши кімнату я побігла на перший поверх де мене вже очікував Марк

- Я думав ти передумала - він ніяково посміхнувся

- Ще чого - відповіла я - ходімо до міста

Марк кивнув головою. Я не починала розмову, адже лист від тієї особи мене дуже збентежив. Я не розуміла чи це правда, чи ні.

- Виглядаєш засмученою - Марк подивився на мене - щось сталося?

- Поки ще нічого - я відвела погляд - чому ти вирішив піти зі мною?

- Тобі немає вісімнадцяти, тобі не продадуть алкоголь - Марк усміхнувся - та й на сімнадцять не дуже виглядаєш

Я легенько вдарила його по плечу. Ми дійшли до міста. Цього разу людей було значно менше. Годинник показував пів на шосту

''Я маю встигнути'' - думала я

- Будеш морозиво? - несподівано запитав Марк

- А? - я здивувалася - не відмовлюся

- Чекай тоді тут, я піду куплю - сказав Марк

- Я потім віддам гроші - швидко сказала я

- Не варто - відповів він і пішов у магазин.

Я аби не втрачати час, пішла у винний магазин. Там я взяла червоне вино. Мені його продали і ось я знову на тому ж місці де ми були з Марком. Він вже був там і не міг мене знайти. Я побігла до нього:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше