Нічна прогулянка

Захисник юної відьми

- Тебе звуть Янгом? - запитав малий, порівнявшись із великим знайомим, - трохи дивне ім’я для кота. Хоча звідки мені знати?

- Це вона дала мені таке ім’я, - відповів чорний красень, - я ношу його з гордістю. Підібрала мене на вулиці, коли ховався від дощу. Зазвичай, надають перевагу маленьким кошенятам, але Веста мене узяла та назвали по імені. Тепер я належу їй і дуже цьому радію. Моя хазяйка надзвичайно добра та щедра. Кожного Геловіну приходить на свято та розповідає скільки добрих справ зробила.

- Котики, не залишайтеся позаду, - почувся дзвінкий голос Вести, - сьогодні мені буде що розповісти Старійшинам, але спочатку, хочу як слід, потанцювати.

Вона засміялася, передбачаючи чудовий відпочинок. Це була ще зовсім молода відьма, яка не до кінця здатна була поставити роботу вище за розваги. Хотілося повеселитися, а для відьом ніч Геловіну найбільше сприяла подібному.

Янг насупився, невдоволено ворушачи вусами. Зелені очі замиготіли наче маленькі ліхтарики. Кошеня побачило зміну настрою нового знайомого і стривожилося. Раптом прожене його, тому що так захотілося.

- Що сталося? - обережно спитав малюк, підходячи до пухнастого супровідника.

- Веста мене тривожить, - промовив той, - закохалася ще минулого Геловіну і прямо сяє від щастя, що його побачить.

- Хіба це погано? - промовило кошеня, - мама мені часто розповідала про те, як істоти, що ходять на двох ногах закохуються.

- Він їй не підходить, - рішуче промовив кіт.

Маленький чорниш хотів продовжити розмову, але його уваги привернули гарбузи із зловісними посмішками. Вони тут були усюди і нахабно скалилися, наче намагалися насміхатися.

Але кошеняті вони вже не здавалися страшними. Навпаки, все здавалося йому цікавим та кумедним. Страшні гарбузи, павутиння, розвішені на деревах павуки, все це виглядало моторошно-святково, і кошеняті хотілося дізнатися більше про цей дивний світ. Він же ніколи ще нічого не святкував, не знав, яким повинно бути справжнє свято.

Чорненьке кошеня почало весело стрибати, бігаючи навколо зловісних гарбузів. Вони йому подобалися. У цей момент, забув про те, що знаходиться далеко від мами, не знає, як повернутися додому. Чомусь пухнастику було дуже спокійно, наче поряд знаходився надійний захисник, що завжди врятує та затулить від кожної біди.

Навколо постійно хтось метушився, і кошеня почало розрізняти молодих та старих відьом, інших істот, серед яких зустрічалися привиди, кумедні чортики із ріжками. Всі вони вели себе по-дружньому, тому що сьогодні, у ніч Геловіну, їм не було чого ділити. Прийшли веселитися та танцювати навколо багаття.

Найбільше порадувало те, що на святі виявилося багато інших чорних котів та, навіть, кошенят. Чорне кошеня швидко знайшло собі приятелів і добру годину ганяли по траві за нічними метеликами.

Малий бігав, доки з розбігу не наткнувся носиком на теплий бік Янга. Той одразу обернувся  та зашипів на порушника спокою.

- Тихо! Я за хазяйкою слідкую. Ти подивися, дозволила себе за руку узяти. Неподобство.

Кошеня прослідкувало за поглядом старшого знайомого та побачив Весту, яка кудись йшла тримаючи за руку високого, стрункого молодика. Обидва здається, тут же забули про свято, зосереджені тільки на собі.

- Ходімо, - прошипів кіт, починаючи повзти у тому напрямку, де зникла містична пара.

- Але… підглядати якось негарно, - почав котик, і замовк, підскочивши. Над ним, хихочучи пролетів привид

- Я маю захистити свою хазяйку, - уперто промовив Янг.

- Хіба їй загрожує небезпека? - здивувалося кошеня, але старший товариш помчався до закоханих. Малий вирішив не відставати, відчуваючи, що ніч Геловіну готує для нього цікаву пригоду. Або принаймні можливість дізнатися щось цікаве.

Янг підкрався до того місця, де сиділи відьма та юнак з блідим обличчям. Чорне волосся ще більше підкреслювало блідість шкіри, а разом з тим красу молодого чоловіка. Від нього віяло холодною чарівністю, проти якої не могла устояти жодна дівчина.

- Цей вампірчик зараз дограється, - із злістю промовив Янг, - думає, піддасться його чарам. Але вона не поступиться. Всім відомо, що Аксель  ще той ловелас. Веста занадто розумна…

Коти почали прислуховуватися до розмови між відьмою та вампіром. Веста не зводила зелених очей з того, про зустріч з ким мріяла рік поспіль.

- Подобається на святі? - спитав Аксель, відводячи чорне пасмо відьмочки, щоб краще бачити її обличчя.

- Ти тут, тому мені все подобається, - сказала Веста, - думала, ти забув про мене.

- Як можна? Пам’ятаю з минулого Геловіну, коли ти усміхнулася мені. Хіба можу пропустити таку вродливу чарівницю?

Веста засміялася. Вона не дуже любила, коли замість відьми називали чарівницею, але Акселю готова дозволити навіть подібне звернення.

Хлопець узяв її за руку і Веста відвела погляд, не знаючи куди подітись від задоволення та сорому одночасно. Вона була ще дуже молода, і вперше переживала першу закоханість.

Аксель здавався їй найкращим, і в нього дійсно можна було закохатися. Високий, вродливий та харизматичний вампір, про якого мріяла кожна потойбічна істота жіночої статі. От тільки останній не поспішав знайти собі пару, та й узагалі більше любив перебувати у власному світі, прибуваючи у світ людей лише на свято Геловіну. Коли почав приділяти увагу Весті, остання повірила, що хлопець зупинив власний вибір на ній. Молода відьма намагалася не звертати уваги на те, що вірний Янг одразу починав шипіти, як тільки поряд знаходився вродливий вампір. Веста розуміла, що чорний улюбленець шипить так, коли намагається попередити, але вперше до нього не дослухалася. Перші почуття, зазвичай, являються найсильнішими.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше