Розділ 2

Велика пурпурова сумка була справжнім тягарем для Каті. Добре коли можна вмістити туди безліч речей, але спроба щоб знайти чи дістати щось із такої сумки, іноді могла довести до сказу. Телефон все подавав сигнал дзвінка, а вона ніяк не могла знайти його. Нарешті під пальцями прослизнула гладка поверхня нового телефона (старий випадково розбився на кафельній підлозі ванної кімнати тиждень назад) і вона міцно схопила його.

- Привіт Даринко, - полегшено зітхнула вона.

- Схоже ти зовсім забула про нашу зустріч, я чекаю на тебе приблизно хвилин 20, - почувся мелодійний голос подруги.

- Вибач, на заняттях виникла проблема: одна з дівчат отримала легку травму, тому довелося повозитися з нею.

- Як таке трапилося? – Запитала похмуро Дарина.

- Дівчина спіткнулася. Я подумала, що вона вивихнула стопу, але обійшлося лише розтяжінням, скоро вона прийде в норму.

- Танці – не легка справа, без травм не обійтися, - розсміялася в слухавку Дарина.

- Легко говорити, коли це не стосується тебе самої, - мовила спокійно Катя. – Чекай на мене, я зараз буду.

- Гаразд.

Молоді дівчата підліткового віку покидали танцювальну студію, весело перемовляючись. Катя усміхнено поглянула в їхню сторону та пригадала себе в їхньому віці. 13 – 15 років – гарні були часи безтурботного, щасливого життя.

- До побачення Катерино Миколаївно!

Дівчата хором прощалися із улюбленою вчителькою танців.

- До зустрічі дівчата, побачимося в четвер, - хитнула головою Катя, ховаючи мобільний телефон назад до сумки.

Понеділок завжди був важким днем, особливо на дорогах. Мена маленьке місто, але на дорогах іноді був рух, як у Києві. Чекаючи доки мимо неї проїде черговий десяток машин, Катя закотила очі під лоба, зараз вона пошкодувала, що полінувалася та не пішла до пішохідного переходу. Так справа пішла б швидше. Помітивши, що на горизонті немає машин, вона швидко перебігла на іншу сторону вулиці і пішла через двори щоб скоротити шлях.

Кафе «Веселка», що знаходилося на паралельній вулиці розкинуло на своїй території коричневі літні столики для відвідувачів. Останнім часом вони з Дариною полюбляли проводити там свій час куштуючи різноманітні десерти та бургери.

- Ну нарешті! І три роки не пройшло, як ти вже тут, - Дарина підняла обидві руки вгору та активно замахала ними в повітрі.

- Тисячу раз вибач, - Катя обійняла подругу та сіла на вільний стілець напроти Дарини. – Ти вже зробила замовлення?

- Тільки томатний сік, - Дарина вказала пальцем на наполовину порожній стакан перед собою.

- Фу, томатний? Дарино з яких пір ти п’єш таку гидоту? – Наморщила носа Катя.

- Макс говорить, що він дуже корисний..

- Зрозуміло, - Катя хитнула головою. – Максим знає, що говорить.

- Я взяла нам 2 меню. Вибирай, що будеш замовляти.

Катя відкрила книжечку з асортиментом та почала прискіпливо вивчати пропозиції.

- Я хочу салат Мімоза, а ти?

- Салати я і вдома поїсти можу, - Дарина вела пальцем вздовж рядків читаючи інгредієнти. – У них збільшився асортимент, додали безліч нових страв. Ти помітила?

- Еге ж, - зітхнула Катя, - але я все рівно зупинюся на Мімозі.

- А я замовлю круасани з м’ясом та запечене філе риби, - Дарина відклала в сторону меню і поглянула на подругу.

Катя відірвалася від сторінки з напоями, теж поглянула на Дарину і мовила:

- Що таке? Ти виглядаєш стурбованою.

- Я турбуюся про тебе. Останнім часом ми не говорили про… Ну ти знаєш, - Дарина витримала довгу паузу, після чого мовила, - він не телефонував?

Опустивши очі на стільницю, Катя почала колупати нігтем глянцеву поверхню на якій не було і натяку на подряпини після її маніпуляцій.

- То був перший і останній раз коли ми говорили після того, як Антон поїхав. Більше я не отримувала від нього дзвінків. Грішним ділом, я вже почала втрачати надію та віру в те, що він колись повернеться до мене.

- Антон знаходиться в розшуці. Якщо він десь засвітиться, його миттєво схватить поліція. Так про яке повернення ти можеш говорити Катю? – Дарина скептично підняла одну брову.

- Дарино ти єдина хто мене розуміє. Тетяна ненавидить Антона, тільки ти мене завжди підтримувала.

- Я знаю Катю. І я запевняю тебе, що і далі буду це робити, - Дарина простягла руку та міцно стиснула Катину долоню в своїй.

Катя зітхнула.

- Не пройшло ні дня щоб я не думала про нього. Цікаво, Антон також думає про мене?

- Добре якщо він тебе хоч пам’ятає, - зауважила Дарина. – Катю, може досить мучити себе і почати жити далі? Поруч із тобою скільки гарних хлопців, а ти зациклилась на тому хто і мізинця твого не вартий. Подумай про це.

- Не говори так.

- Як не говорити? Правду? Відкрий уже очі, посміхнись і радісно зроби крок у майбутнє. Ти не пошкодуєш про це. Знайди хлопця, котрий допоможе тобі забути Антона. І проблема вирішиться сама по собі.

- Ти не знаєш про що говориш Дарино.

- Звісно не знаю, - розсерджено сплеснула у долоні Дарина, а потім завмерла з відкритим ротом, дивлячись кудись Катерині за спину. – Ходімо звідси.

- Що? – Не зрозуміла Катя.

- Не обертайся! – Просичала на подругу Дарина, помітивши, що Катя вже готова була це зробити.

- Чому Дар… – Все-таки Катя обернулася і теж завмерши, швидко відмерла та різко поглянула на Дарину. – Стас? – Прошепотіла вона до подруги.

- Сказала ж, не обертайся! – Видихнула Дарина прикриваючи долонею обличчя. – Не розумію, що він тут робить. Раніше я його тут не бачила.

- Я теж, - шоковано мовила Катерина.

- Ходімо звідси.

- Дарино, ми не повинні покидати заклад тільки через те, що сюди прийшов Стас. До того ж, ми завітали сюди першими! – Катя сердито склала руки на грудях. – Ти не повинна звертати на нього увагу. І ти зустрічаєшся з його братом!

- Знаю, але все рівно хочу піти, - терпеливо мовила Дарина.