Розділ 13

Катерина стояла перед ним і на її обличчі нічого крім шоку не відображувалося. Вона розгубленим, переляканим поглядом поглянула на матір, але Оксана була незворушною, її лице не виражало нічого.

- Ти продинамила мене минулого разу і хотіла зробити це знову Катю, - Стас перевів погляд на Катю. – Думаєш мені подобається така поведінка? – Він схилився до неї обдаючи гарячим подихом губи.

- Мені байдуже. Ти міг зрозуміти сам, що не потрібен мені, - Катерина намагалася тримати холодний вираз обличчя.

- Я ніколи в житті так не принижувався перед дівчиною. Ніколи. Аби мої хлопці зараз побачили мене, вони б плюнули мені в обличчя! Бо я ні в якому разі не бігав за жінками, вони самі до мене йшли. Але не ти, - останню фразу Стас просичав наче змія.

- Заявитися до мене додому і перебити всі вікна – це ти називаєш приниженням? – Тремтячим від ненависті голосом запитала вона.

Стас криво посміхнувся, знову нахилився і взяв ще одну цеглину. Після чого поглянув їй в очі і мовив:

- Це лише вікна дівчинко, не плач.

Після цього він замахнувся і кинув її в напрямку вікна другого поверху, але цеглина попала в стіну, розлетілася на два шматки і впала на землю.

- Ой, - Стас зробив невинний вираз обличчя. – Здається тобі пощастило, - істерично розсміявся він.

Автомобіль поліцейських зупинився поряд з Катиним двором. Тому Оксана швидко побігла у їхньому напрямку.

Стас лише усміхався та з гіркотою в голосі запитав у Каті:

- Думаєш це допоможе? – Він смикнув підборіддям в сторону поліції.

- Я не знаю, але сподіваюся, що допоможе, - без емоцій мовила вона, схрестивши руки на грудях.

Почувся звук дверей, котрі закрили і двоє молодих поліцейських вилізли на вулицю.

- Як добре, що ви приїхали так швидко! – Оксана підбігла до них. – Тільки погляньте що цей хлопець накоїв? Жах просто! Перебив нам всі вікна в будинку! Він знаходиться в стані алкогольної інтоксикації.

- Добре, зараз розберемося, - мовив один зі служителів правопорядку і попрямував у двір. Його напарник пішов за ним, а слідом і Оксана.

- Що тут трапилося? Розказуйте все по-порядку, - мовив він до Оксани.

- Нікольський! Які люди! –Усміхнено вигукнув Стас та розкрив свої руки ніби для обіймів. – Радий тебе бачити.

- Бутенко. Хто б міг подумати, - мовив той самий Нікольський і пильним поглядом оглянув будинок.

- Мені потрібно щоб Бутенко виплатив нам повну компенсацію за нанесену шкоду, - важко дихаючи від люті, мовила Оксана.

Стас розсміявся, навіть трошки присів.

- І це все? Компенсація? – Запитав хлопець, дістав свого гаманця, вийняв звідти десяток купюр по сто доларів та кинув їх Оксані в обличчя. – Сподіваюся, що цього вистачить. Хоча я навіть не уявляю скільки коштує це барахло, - він махнув рукою в напрямку розбитих вікон. - Решту можу занести завтра. Хоча, цих грошей я впевнений вистачить для того щоб купити ще один будинок.

Оксана дивилася на гроші, які тепер лежали під її ногами і не ворушилася, вона зберігала спокій та холоднокровність.

- Нікольський, я думаю ми все владнали, - звернувся Стас до поліцейського та дістав з гаманця останні 2 купюри по сто і з силою опустив долоню тому на плече разом з грошима. – Це тобі на погони! – Зневажливо проговорив він. – Хлопці, відвезете мене додому? Хоча ні! Я на машині, - він різко розсміявся. – І як я міг забути?

- Стасе ти не в собі. Давай я зателефоную Ярославу, нехай він по тебе приїде, - мовив Нікольський.

- Не треба друже. До рідного дому я зможу дістатися і сам.

- Ти сильно п’яний. Так можна і в аварію потрапити, чи збити людину на дорозі. Я зателефоную Ярославу, - з натиском повторив поліцейський.

- Обійдуся без вашої допомоги, - буркнув Стас і нетвердою ходою пішов у напрямку свого авто.

Відкривши передню дверку, він обернувся.

- До зустрічі, моя люба! – Мовив він до Катерини, яка продовжувала напружено стояти на своєму місці. – До зустрічі, моя теща! – Він злегка поклонився, широко посміхнувся та сів у авто.

Коли його машина зникла з поля зору, Катерина вийшла до дороги і дивилася в тому напрямку куди поїхав Стас. Незважаючи на ненависть до нього, вона все ж таки хвилювалася за Бутенка.

- Значить протокол складати не будемо? – Запитав напарник Нікольського, який до цієї хвилини мовчав.

Нікольский в свою чергу поглянув на Оксану, яка розгублено сплеснула в долоні.

- Моя вам порада, - почав Нікольський, дивлячись Оксані в очі. – Візьміть гроші і забудьте про все, що тут сталося. З Бутенками справи не легкі, на них важко знайти управу.

- Управу знайти можна на будь-кого, - заперечила Оксана.

- Так, ви праві, - підтвердив він. – Але не в даному випадку. Просто заберіть гроші і на цьому все. Якщо я арештую Стаса хоча б на двоє діб – я можу вилетіти з роботи. А мені робота потрібна, у мене є родина, сім’я, маленька дитина. Я не можу через Бутенка поставити хрест на своїй кар’єрі і ви також. Вам ще тут жити. Подумайте про це. Такого ворога, як Стас та його родина, я не побажаю нікому.

- Добре, дякую, - погодилась Оксана, але все ж в її голосі прослизнуло невдоволення, як і в її виразі обличчя.

Попрощавшись з поліцією, Катя та Оксана стояли перед власним будинком та дивилися на результати «неймовірних ремонтних робіт» Стаса.

- Жах просто! – Видихнула Оксана. – Нехай він згорить у пеклі, твій Стас, - мовила вона і попрямувала в будинок.

Катя хотіла заперечити щодо «її» Стаса, але вчасно вирішила змовчати і теж пішла до дверей. В сусідньому дворі почувся шурхіт і Катерина поглянула в тому напрямку. Звичайно ж, хто б сумнівався в тому, що сьогоднішня подія пройде мимо зацікавленої у всіх подіях сусідки Вікторії. Завтра вся Мена дізнається про цей інцидент, не тільки їхня вулиця.