Розділ 32

Тетяна з усієї сили вдавила педаль газу в підлогу і набираючи більшу швидкість, повела автомобіль до пункту призначення. Катю з Дімою від такого повороту подій буквально втиснуло спинами в сидіння і руда схопилась рукою за ручку на дверях.

- Таню спокійніше, куди ти так женеш? – Вирячив очі Дмитро, але Тетяна продовжувала мовчки гнати авто.

Стас і Ярослав стояли обличчями до них, коли білявка вдарила по гальмах майже поряд з ними, склалося таке враження, ніби брати Бутенко вже чекали на них. Тетяна на ходу відчинила дверцята і вискочила з салону. Вона стрімко наближаючись до них, заволала:

- Де Дарина?!

Дмитро з Катею теж швидко вилізли з салону та наввипередки побігли наздоганяти Таню.

Стас глузливо посміхався, ця посмішка була кривою і огидною для очей Тетяни. Ярослав мав абсолютно серйозний вигляд, подумки Таня відмітила в ньому характер справжнього лідера, адже тримав він себе по справжньому авторитетно.

***

- Що це все означає? – Дарина шоковано переводила погляд від Стаса на Яраслава і навпаки. Відповіддю їй було мертве мовчання.

Трохи відступила на крок і знову  поглянула на хлопця в капюшоні, Дарина рвано видихнула повітря та запитала:

- Хто ти?

Хлопець мовчав.

Дарина кинула погляд на Ярослава.

- Хто він такий? Навіщо він тут?

Надмірне чоловіче мовчання ледве не доводило її до сказу. Дарина розгублено глянула на незнайомця. Його обличчя прикрашав добре помітний великий шрам, який тягнувся по вертикалі з лівої сторони обличчя через око та майже доходив до низу вилиці. Погляд нагадував звірину лють, дівчина почала тремтіти від переляку, але обличчя невідомого залишалося незворушним.

Яр викинув допалену сигарету та задумливо поглянув на дівчину.

- Про кого саме ти подумала, коли помітила його? – Яр махнув рукою в сторону незнайомця, який продовжував сидіти на місці в тому ж положенні.

Дарина моргнула.

- Антон.... Я подумала про Антона.

Тут не витримав Стас і голосно розсміявся.

- Антону немає чого тут робити, - злісно мовив Стас.

Ярослав жестом наказав йому замовкнути і зробив крок по направленню до Дарини.

- Як бачиш, ти помилилася. Максим також не приїде, його і не повинно тут бути, наш брат взагалі не знає, що зараз відбувається.  Але бачиш яка справа Дарино… - Яр на мить замовк склавши долоні одна до одної. – Я пообіцяв Максиму, що не буду чіпати тебе. – Він пильно поглянув на Дарину.

- Тоді що я тут роблю? – Зовсім розгубилася вона.

- Я стримаю свою обіцянку, не буду до тебе торкатися, але…

- Але? – Застережливо перепитала вона, перелякано стискаючи пальці рук.

- …Я не стану шкодити тобі своїми руками. – Закінчив він і в Дарини серце стрибнуло в п’яти. – Ти хотіла вбити мого брата, такого я не можу тобі простити. Думаю ти розумієш мене.

- Так, звичайно, - нервово гигикнула вона розуміючи, що живою їй звідси точно не вибратися.

Раптом Стас обернувся та поглянув вдалину собі за спину.

- Що це? – Напружено запитав він.

- Здається сюди хтось їде, - спокійно, навіть не обертаючись подав голос Яр.

- Ти правий, я бачу чиюсь тачку на горизонті, - смикнув куточком губи Стас і повернувся до Дарини. – Не думай, що тобі пощастило брюнеточко, все тільки починається.

Яр заговорив, але не до Стаса і не до Дарини:

- Хапай її. Далі ти знаєш, що робити, - віддав короткий наказ і незнайомець впевнено піднявся з місця.

Дарина перелякано вирячила очі.

- Мрійте далі, покидьки! – Гаркнула вона і плюнувши незнайомцю в обличчя, розвернулася та що духу помчала в сторону лісу.

- За нею! Наздожени її, не дай стерві втекти! – Знову віддав наказ Яр і хлопець стрімголов помчав за Дариною.

Стас підійшов до Ярослава.

- Що будемо робити? – Запитав у старшого брата.

- Ну а ми, будемо зустрічати гостей. Що ще нам залишається робити, - констатуючи мовив Яр.

- Думаєш сюди їдуть? – Дивлячись на машину котра поступово наближалася до них, запитав Стас.

- Швидше за все так і є, - підтвердив той.

***

- Що ви з нею зробили?! – Кричала Тетяна налетівши на Ярослава та вдаривши того долонями в груди. Яр навіть не поворухнувся від її удару.

- Про що ти говориш дитинко? Зовсім розум втратила? Думай кому ти що говориш, - насміхався Стас, розширеними від подиву очима спостерігаючи за діями білявки.

Те, що сталося наступної миті шокувало всіх, навіть незворушне обличчя Ярослава виразило шок.

- Не смій розмовляти з моєю дівчиною таким тоном! – Гаркнув Дмитро та зі швидкістю світла налетівши на Стаса, вдарив того в обличчя.

Удар був занадто слабким, голова Стаса ледь помітно смикнулась в сторону і він залишився стояти на місці. Тетяна роззявивши рота спостерігала за подіями, вона розуміла, що Дмитро не боєць, але його рішучі наміри вступитися за неї, викликали в ній повагу та вдячність до Діми.

- Оце так! – Засвистів Стас. – Які прояви героїзму друже. Я ціню це, - усміхнувся він.

Тетяна помітила, як кулак Стаса міцно стискається, от зараз він замахнеться і нанесе удар по Дмитрові. Тільки но вона хотіла відкрити рота, щоб попередити свого хлопця, як кам’яний кулак врізався прямо Дмитрові в ліву вилицю. Діму відкинуло назад і він ще метра з два просунувся по землі спиною. Тетяна закричала вголос і кинувшись до нього, впала поряд на коліна. Дмитро втратив свідомість. Грізно загарчавши, білявка кинула погляд звіриної люті на Стаса і швидко підхопившись на ноги, кинулась на нього з кулаками. Стас одним рухом руки зупинив її, розвернув та міцно притиснувши спиною до своїх грудей, вдихнув аромат її волосся.

- Заспокойся блондиночко, якого чорта ти так завелась? – Насміхався він.

- Якого чорта?! – Тетяна пручалась, як навіжена в руках Стаса, намагаючись вирватись із його сталевих обіймів.

Стас нахилився низько до її вуха та прошепотів: