Розділ 33

Дарина буквально ввалилась в лісові хащі, вона бігла не розбираючи дороги, у вухах стояв свист. На ходу обернувшись, закричала, вона розуміла, що незнайомець не залишить її в спокої, він наздоганяє, тому спробувала бігти ще швидше. Корінь дерева підвернувся, як можна невчасно, зачепившись за нього ногою, вона посунулась тулубом по землі, поранивши долоню сухим стручком.

- Ааах, прокляття! – Вилаялася вона і обернувшись поглянула собі за спину – незнайомець на всіх парах мчав до неї.

Швидко підхопившись, Дарина шкутильгаючи побігла куди очі дивляться. Потрапити до рук цього монстра в людській шкурі, було останнім, що вона жадала. Коліно нило від болю, приземлення виявилося жорстоким і образливим – проклятий корінь!

Легені прорізав болючий спазм, повітря більше не вистачало, а в боку кололо нестерпним вогняним відчуттям. Рухи Дарини сповільнювалися з кожним її кроком і вона розуміла, що скоро кінець, адже втекти їй не вдасться.

Несподівано вона відчула сильний поштовх в спину. Падаючи наткнулася на деревину, зчісуючи шкіру на плечі, руки при падінні обжалила зелена кропива і Дарина завила від болю. Різким рухом її перевернули на спину і вона обличчям до обличчя зіткнулася очима з незнайомцем, перше, що кинулось їй в очі, був шрам на його лиці.

- Благаю, не треба, - видихнула вона, коли хлопець схопив її за передпліччя і грубо відірвавши від землі, поставив на ноги.

Подавивши порив сліз, коли його рука болюче вчепилася в її лікоть, вона спробувала звільнити свою руку від міцної хватки хлопця, але він тільки сильніше стиснув свої пальці та потягнув Дарину за собою вглиб лісу.

- Куди ти мене тягнеш? Відповідай! – Вигукнула вона.

Хлопець мовчав, його обличчя залишалося нерушимим. Дарина ковтнула і знову спіткнулась, але не впала, він міцно тримав її. Його кроки були швидкими та широкими, дівчина ледве встигала крокувати разом з ним в такт. Перше, що спало на думку, написати комусь повідомлення і вона обережно кинула на нього косий погляд, незнайомець не звертав на неї жодної уваги, продовжуючи йти вперед, тому Дарина вирішила випробувати удачу і полізла в кишеню за телефоном. Швидко пошкодувала про те, що вона не обмінялася контактами з Антоном, його допомога зараз би їй не завадила. Катерині писати марно, вона тримає образи через Антона, а от Тетяні можна, білявка швидко відреагує на заклики про допомогу. Швидко знайшовши контакт Тетяни, Дарина почала набирати повідомлення, але тільки но вона закінчила, як здоровенна лапища хлопця лягла на екран мобільного і Дарина в паніці поглянула на нього. Одним рухом він вирвав з її рук смартфон і викинув у кущі.

- Ні, ні, ні! – Закричала Дарина, згаслим поглядом дивлячись на той самий кущ в який полетів її дорогий пристрій для зв’язку.

Смикнувши Дарину за лікоть, він повів її далі, але в середині душі вона стрибала від радощів, адже перед тим, як незнайомець відібрав у неї телефон, Дарина все таки встигла відправити Тані повідомлення. Тепер друзі повинні прийти на допомогу, принаймні зробити все щоб знайти її.

- Як тебе хоч звати? – Запитала сердито, страху більше не було, був лише гіркий присмак роздратування.

Мовчання незнайомця злило, тому Дарина сердито сіпнула рукою за яку він тримав її. Хлопець не відреагував на її дії.

- Я маю право дізнатися твоє ім’я! Ти можеш хоча б перед моєю смертю виконати останнє моє прохання? Скажи як тебе звуть. Я хочу знати по імені свого вбивцю! – Гаркнула вона напослідок.

Він раптом зупинився і різко розвернувся до неї, в Дарини навіть подих перехопило від його злого погляду, а страх сам по собі повернувся, ніби нікуди і не зникав взагалі.

- Ти можеш заткнутися? Не має значення хто тебе буде вбивати Ростислав чи Павло, - просичав не гірше гадюки хлопець.

Дарина відкрила рота від здивування.

- Оце так, - вона мовила майже з не прихованим захватом. – Так ти виявляється ще й говорити вмієш, а я подумала, що в тебе язика немає.

- Замовкни вже, - в його голосі прозвучало невдоволення.

- Так значить тебе звати одним із цих імен? Як саме до тебе звертатися?

- Ні! – Рикнув він.

- Що «ні»? – Понизила голос Дарина трохи насторожившись.

- Мене кличуть по-іншому, - мовив і знову смикнув Дарину вперед за собою.

- Скажи мені! – Вона майже бігла за ним, але не думала припиняти діставати його своєю зацікавленістю.

Можливо якщо їй вдасться розговорити його, тоді він стане більш лояльніший до неї і у Дарини з’явиться шанс на спасіння. Але схоже неговірливий хлопчина був налаштований зовсім не дружелюбно.

- Чому ти причепилася до мене? Я не збираюся відповідати тобі, крім того я не збираюся спілкуватися з тобою, - прогудів він.

- Е-е, поправочка! – Підняла вона вказівного пальця. – Ти вже зі мною розмовляєш, тому не прикидайся незворушною скалою. Послухай! – Дарина різко почала впиратися ногами в землю щоб зупинити рух.

Незнайомець зупинився.

- Ну що на цей раз? – Зітхнув він роздратовано.

Дарина перевела подих і спокійно видихнула.

- Давай знаєш що зробимо?

- Що? – Без будь-якої цікавості сказав хлопець, очікуючи вдивляючись в її обличчя.

- Давай ти просто відпустиш мене, а Ярославу зі Стасиком скажеш, що справу зроблено, гаразд? – Невинно закліпала вона очима.

Він мовчазливо вдивлявся в її очі ще декілька секунд, а потім мовив:

- Годі верзти дурниці. Ти дістала мене тим, що не затикаєшся та не можеш втримати язика у роті, - сухо кинув він, після чого знову потягнув Дарину за собою.

- А ти дістав мене своїм мовчанням. Ти зі своєю дівчиною точно так само спілкуєшся? Не заздрю я їй, адже у неї такий говірливий співбесідник під рукою, - ображено мовила вона знову ледь не спіткнувшись.

- У мене немає дівчини, - пробурмотів він собі під носа, але Дарина добре розчула його.

Ага! Потроху цей мовчун починає розкривати інформацію про себе, можливо навіть сам того не підозрюючи. Треба продовжувати добивати його розмовами, гляди ще щось повідоме цікаве.