Нічний поцілунок

Розділ 44

Краплини дощу стукотіли по криші та били по лобовому склу. Катерина задивилася на одну із крапель, що нагадувала їй перлину. Антон ще 5 хвилин тому зупинив машину біля її двору, але руда зовсім не поспішала покинути салон.

- Це був жахливий день, - нарешті прокоментувала вона.

Її рука знаходилась в небезпечній близькості від руки Антона, тому дівчина поспішно відсмикнула руку, щоб не доведи господи, брюнет не доторкнувся до неї. Але він схоже і не збирався цього робити, хоча маніпуляція Катерини не приховалася від його очей.

- Не стільки для тебе, скільки для мене, тому краще не зрівнювати, - невимушено скривив обличчя брюнет.

- Ти правий, але тепер ми разом в цьому замішані…

- Не зрівнюй, - крутнув головою Антон, намагаючись прогнати від власних очей жахливі образи сьогоднішнього дня.

- Ну так… Звісно… - Невдоволення ковзало в її голосі.

- Що не так? – Антон не зміг стримати роздратування і очікуючи поглянув на неї.

- Тільки Дарина може сміливо порівняти цей день із твоїм. Це ж вона пережила ті події поряд із тобою, - гидливо виплюнула Катя.

Антон видихнув, заплющив очі і прийняв розслаблену позу на сидінні.

- Катю, твоїм ревнощам немає виправдання.

- А хто сказав, що я ревную? Я лише констатую факт!

Краплини дощу продовжували стукотіти по машині, сонце зовсім сховалося за горизонт, тому нічна темрява не змушувала себе довго чекати і невпинно огортала вулицю своїми сутінками.

- Що з нами сталося? – Запитав і поглянув на Катю Антон.

Руда посміхнулася.

- Ти і сам знаєш. Ти виявився вбивцею, тобі довелося втікати та переховуватися довгий час від поліції…

- Пів року не такий вже й довгий термін.

- Можливо. Але я не дочекалася тебе зовсім трохи. Це і стало моєю фатальною помилкою, а час не повернеш назад.

- Ти можеш все змінити, я готовий знову прийняти тебе, ти ж знаєш. Ми всі допускаємо помилки, але я можу пробачити тобі все. Головне питання в тому, чи готова ти пробачити мене за мою відсутність і моє минуле?

Слова, що хотіла сказати Катя, застрягли у неї прямо в горлі і вона відкашлялась.

- Я не хочу відмовлятися від тебе. Стас… Ненавиджу його, але… За досить короткий час наших відносин, ми встигли зробити наші власні приємні спогади.

- І що, ці спогади набагато важливіші за мене? – Здивовано підняв брови Антон.

- Я не знаю. Не впевнена в цьому…

- Катю ти верзеш якусь маячню, безпричинно ревнуєш мене до Дарини і поводиш себе, наче ти дитина десяти років. Так не повинна поводити себе доросла людина. Ось я, чітко знаю чого хочу, моя позиція впевнена та стійка. Нам весь час доводиться приймати складні рішення. Самостійний вибір – це те, що відрізняє дорослу особистість від підлітка.

Катя усміхнено пирхнула.

- Як ми заговорили. Тобі хтось спеціально промову писав, чи ти сам це придумав?

Покрутивши головою зі сторони в сторону, Антон відкинув голову на спинку сидіння.

- Не вірю, що це говориш ти. Катя, яку я знав раніше зникла, її більше немає, я зрозумів це, коли зустрівся з тобою поглядом під час нашої першої зустрічі після довгого проміжку часу. Ти стала іншою, я більше не бачу в тобі ту дівчину, котру так сильно кохав.

- Та дівчина нікуди не зникла. Пройшов час, ти змінився, я змінилася, але мої почуття до тебе залишилися незмінними.

- Тоді чому тобі так важко зробити вибір?

- Мені просто потрібно більше часу, - опустивши погляд на підлогу, мовила вона.

- Як скажеш, - зітхнув Антон.

В будинку Каті загорілося світло, привертаючи до себе їхню увагу. У вікні промайнула тінь.

- Мама вдома, - мовила Катя відсторонено.

- Ти запросиш мене на каву? – Запитав Антон, не відриваючи погляду від залитих яскравим світлом вікон.

- Не сьогодні Антоне, вибач.

- В такому разі я не стану стояти на зворотньому, - гірко посміхнувся він.

Почувся характерний звук – Катерина відчинила дверцята і вилізла на вулицю. Кинувши прощальній погляд на брюнета, вона попрямувала до свого двору.

***

Декілька днів Катерина взагалі не виходила із дому. Сидячи в своїй кімнаті ніби затворниця, руда майже нічого не їла і не пила, чим страшенно змушувала Оксану хвилюватися.

В двері почувся стукіт і Катя лежачи в ліжку під ковдрою, повернула голову в напрямку дверей.

- Так!

- Я принесла тобі пирогів, - в двері просунулось стурбоване обличчя Оксани.

- Мамо, я ж говорила тобі, що не хочу їсти! – Страждаючим тоном вимовила руда.

Видихнувши і зробивши рішучий крок у напрямку ліжка, Оксана сіла поруч і поставила тарілку з двома золотистими пирогами прямо Катерині на ноги.

- З’їж, а то силоміць запхну, - крізь зуби мовила вона. – Поглянь на себе, синці під очима, обличчя змарніле, ти схудла на декілька кілограм!

- Нічого я не схудла.

- Якщо продовжиш в такому темпі – точно схуднеш! – Підвищила тон голосу Оксана. – Як справи у Антона?

Катя поморщилась, ніби шматок лимона відкусила.

- Не знаю, ми не розмовляли вже 4 дні.

- Запроси його до нас в гості. Чому він не заходить до нас? Знову ти дурницями займаєшся?

- Мамо, дещо сталося…

- Ви посварилися, - констатувала вона.

- Не вгадала. Ця розмова справжнє гаяння часу, я не збираюся нічого тобі розповідати, - ще більше поморщилась руда.

- Діло твоє, я не змушую тебе розповідати мені все. Єдине, що я хочу від тебе, це щоб ти скуштувала пирогів і не сиділа голодна.

Поглянувши на пироги косим поглядом, Катя сказала:

- Тобі вдалося мене вмовити. З чим пироги? Пахнуть апетитно, - хитро примружилася вона.

- Відварне куряче філе, соус, цибуля та зелень. Можливо ти пам’ятаєш, що я колись пекла пироги з подібною начинкою, правда ти була ще зовсім маленькою, - задумалася Оксана.

Катя стиснула губи.

- Щось не пригадую.

- Тобі тоді було років 4. Було б дивно аби ти пам’ятала це, - усміхнулася вона.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше