Розділ 51

Світлана стояла на сцені в блакитному брючному костюмі та білих туфлях. Виглядала вона вишукано та елегантно.

- Цікаво буде поглянути, як вона на тих каблучищах по лісу бігатиме, - пирхнула від сміху Оксана, дивлячись на високі білі шпильки Світлани.

- Дорогі мешканці нашого міста, я щиро рада бачити всіх зібравшихся. Я від всього серця вдячна вам, що ви не проігнорували цю жахливу подію і прийшли сьогодні сюди. Як вам вже відомо, один з головних служителів закону Володимир Авраменко безслідно зник. Тому я вирішила, що ми з вами повинні допомогти поліції відшукати його, сподіваюся ми знайдемо Володимира цілим і неушкодженим…

- Еге ж, прийняла рішення за нас всіх, - пробурмотіла Оксана.

- Зараз я передаю слово тимчасовому заміснику Володимира Авраменко Генадію Величко! – Віщала тим часом Світлана.

До мікрофону підійшов здоровенний, широкоплечий чоловік середніх років в поліцейській формі.

- Доброго дня. Дякую, що відгукнулися. Хочу нагадати, що пошуки будуть проходити в лісовій місцевості, де був знайдений автомобіль Володимира…

Генадій Величко говорив ще декілька хвилин, після нього знову виступила з довгою безглуздою промовою Світлана, після чого слово дали меру міста, котрий побажав всім успіхів у сьогоднішніх пошуках.

- Господи, нарешті ця клоунада закінчилася, - продовжувала пихтіти Оксана.

- Годі тобі мамо! – Засичала на неї Катерина. – Зник поліцейський – це дуже серйозно.

- Авжеж, - витягла губи в трубочку Оксана.

- Мамо скільки ти вже випила?

- Недостатньо!

- Як на мене, тобі вже досить!

- Погоджуюсь, - смикнула куточком губи Оксана і Катерина закотила очі під лоба.

***

Перед місцевими жителями ліс постав стіною, коли вони нарешті дісталися туди. Таня зі страхом поглянула на високі дерева та тіні, що ховались між ними і пошукала поглядом Дмитра. Він стояв в декількох метрах від неї і теж дивився на дерева, мабуть відчув погляд білявки на собі, бо теж поглянув в її напрямку. Таня посміхнулась йому, але Дмитро демонстративно проігнорував її посмішку.

- Мені здається, що Діма більше не повернеться до мене, - сумно мовила вона до Катерини.

- Чому ти так вважаєш? Він же сказав тобі, що це лише на деякий час.

- Чомусь я в цьому не впевнена, - ще сумніше мовила Таня і відвернувшись, зітхнула.

Люди вишикувались в довгу лінію по периметру лісу, кожен мав оглядати все перед собою і якщо вдасться щось знайти, відразу повідомляти про це поліцію. Самі ж поліцейські йшли попереду з великими вівчарами на довгих повідках.

Катерина взяла довгу палицю і відмахуючись нею від бур’янів, що з’являлися на її шляху, обережно ступала вперед. Поряд, Оксана відбивалася від бур’янів ногами. Тетяна, котра спостерігала за маніпуляціями Катиної матері, не стримала посмішку.

- Я різним безглуздям займалася в своєму житті, але подібного ще не робила! – Гаркнула Оксана розлючено.

- Тихіше мамо, тебе може хтось почути, - шикнула на неї руда.

- А що я такого сказала? – Щиро здивувалася вона. – Впевнена, що ви всі також без особливих радощів приперлися сьогодні сюди, чи я не права?

- Права, права, тільки говори будь ласка тихіше, - попросила Катя.

- Гаразд. В такому разі, я взагалі буду мовчати, - невдоволення прослизнуло в голосі Оксани.

Катя кинула стомлений погляд від Оксани на Антона. Брюнет посміхнувся Каті у відповідь.

- Я б краще повалялася вдома перед телевізором, чи спекла б піццу і сама всю її з’їла, - продовжувала бурмотіти Оксана не зважаючи на те, що пообіцяла мовчати.

Задивившись собі під ноги, Катерина трішки відстала від інших. Раптом чиїсь руки перехопили її за талію, смикнули назад, розвернули і вже наступної миті вона всім тілом притискалась до дубового стовбуру, через червону футболку вона відчула шершаву поверхню кори. Спершу Катя незрозуміла, що відбулося, її погляд впав на чоловічі руки, котрі притискали її до дерева. Піднявши погляд, вона побачила сіру футболку і піднявши погляд ще вище, зіткнулася з темною синевою Стасових очей.

- Ой, - здавлено видихнула вона, перелякано зиркаючи на нього.

- «Ой?». Це все, що ти можеш мені сказати? – Криво посміхнувся він, нахилився і доторкнувся своїми губами до її губ.

Катерина негативно замичала, але відштовхувати його не стала.

- Стасе, що ти… - Задихаючись від його поцілунку, ледь вимовила вона, але він перебив її.

- Я скучав за тобою, а ти? Ти скучала за мною? – Притиснувши Катерину до дерева всім тілом, запитав він.

Катя відчувала, як його пах доторкається до її стегон і в середині її тіла відгукнувся якийсь спазм. Вона розуміла, що хотіла його в цей момент і нічого не могла з цим вдіяти. Кинувши погляд на його сильні, мускулисті руки, Катя рвано видихнула повітря.

- Краще відпусти мене, тому що моя мама буде бити тривогу, якщо помітить моє зникнення. Мої друзі також почнуть шукати мене, коли помітять, що я не поряд.

- Ну то й нехай шукають, тобі яка різниця? Мені ніякої, - посміхнувся він.

- Стасе припини.

- Нічого не вийде Катю. Я так хотів побачити тебе вчора, приїхав до тебе додому, але тебе там не виявилося. Твоєї матері також не було вдома. Плюс, ти не відповідала на мої дзвінки, а я так хотів почути твій голос, - притискаючись носом до її щоки, шепотів він.

- Стасе.

- Катю? – Поряд почувся переполоханий голос Тані.

- О господи! – Катя перелякалася не менше, коли помітила поряд білявку, котра розширеними очима спостерігала картину, котра розгорнулася перед її очима. – Що тобі потрібно Таню?

Стас трохи відсторонився, але руки від рудої не прибрав.

- Ти зникла… - Білявка кинула швидкий погляд на Стаса та його руки, котрі притискали Катю до стовбура. – Ми почали хвилюватися…

- Все добре Таню, я скоро повернусь до вас. Скажи іншим, що я відійшла за кущ у своїх жіночих справах, добре?

- Гаразд, - швидко зреагувала білявка і тільки-но зробила крок у зворотньому напрямку, як Катя зупинила її: